Продовжимо наш проєкт. Сьогодні історія про людину, яка очолювала операцію і провів її на відмінно. Коли ми всі дружно ржали з плаваючих в річці великої кількості ворожих танків. Багато букв, але осильте, подякуйте, та поширюйте. 

#ГероїУкраїни
Знаєте кого він мені нагадав? Такого собі військового Доктора Хауса. Мега професійного, саркастичного,  скептичного. 
- Якось не серйозно, людей з позицій в Київ зривати.- це він мені сходу.
 «Х'юстон у нас проблеми» —  тільки і подумала я. Але відпрацював Він на відмінно, як і те,  що Він робить, як мені здалось в будь-якій сфері свого життя, а саме головне саме зараз на війні.  

Знайомтесь, майор Юрковський Олександр, командир артилерійського підрозділу десантно-штурмової бригади.

Його війна почалась 31 липня 2014 року. 21 червня 2014 року від закінчив Львівську академію сухопутних військ, факультет ракетних військ та артилерії. Після випуску з академії, пройшов  лейтенантські збори та за власним бажанням був направлений в зону АТО.  На той момент Олександру було 20 років.  Він зразу потрапив на захист Луганського аеропорту. Про ці бої саме під цим аеропортом мало писали, мало знали, але я дуже добре пам'ятаю, що тоді відбувалось. Росіяни танковими бригадами зайшли туди майже одразу, і нашим військовим дали команду лишати аеропорт, щоб зберегти особовий склад.
- Це напевно були мої найтяжчі моменти того періоду війни — згадує Олександр — Йшли тяжкі бої. І на момент коли бої вже були безпосередньо біля території аеропорту артилерії на її території або вже не було або вона була в не придатному стані. І боєприпасів вже теж не було. Тому і артилеристи і решта було просто піхотинцями. Всі оборонці аеропорту виходили між артобстрілами старшого начальника. Визивався вогонь на себе і росіяни маючи радіостанці тікали з аеропорту а ми в той час групами виходили. І так вийшли всі. Росіяни до кінця не вірили що там нікого немає. А потім розповідали що там закопали 5 тис польских найманців. Потім приймав участь в бойових діях під Щастям, ТЕС, Старий Айдар, Кримське, Сокольники, Марїнка, Піски. Наша бригада всюди показувала себе з найкращої сторони і я жодного разу не пошкодував, що став артилеристом, і артилеристом саме цієї бригади. 
- Скільки було ротацій за 8 років? І скільки ви часу провели на війні після повномасштабного вторгнення?
- Я якось намагався рахувати дні до повномасштабної війни, Нарахував більше ніж 1400 днів. А з лютого 2022 я весь час в зоні бойових дій. 
- У вас було розуміння що цей заморожений конфлікт закінчиться ескалацією та повномасштабним вторгненням?
- Звісно, то всім на лінії зіткнення було зрозуміло. Навіщо росії робити щось без продовження. Я завжди розумів, що настане час коли підуть воювати всі. Я навіть вгадав день коли почнеться вторгнення. За пару днів до повномасштабного вторгнення я сказав що 24 лютого все почнеться. Вже все було зрозуміло, ще коли тільки почали стягувати навколо України боєздатні підрозділи вздовж всього кордону та в Криму. 
- Чому ви вирішили, що саме 24 лютого почнеться повномасштабне вторгнення?
- Я виходив з аналізу їх менталітету. 23 числа вони сядуть за стіл, скажуть собі, що вони герої, бо за столом всі герої. Скажуть «можем павторіть» та підуть саме 24 лютого. 
- Де саме у вас почалась повномасштабна війна?
- Під Миколаєвим, на полігоні. Наш підрозділ був в повній бойовій готовності, і перші місяці війни ми були на південному напрямку. Ми приймали участь в бойових діях від Нової Каховки. Мало було розуміння про противника. Напевно тому його і втягували до Миколаєва, Вознесенська щоб потім підловити на його помилці і почати гнати назад вже по своїм правилам. І коли вже під Вознесенськом противник поніс серйозні втрати його і почали гнати вниз аж до самої Снігурівки. Потім йшли часті зміни нових районів нашого застосування і всюди бригада мала свої успіхи. На сході були майже всюди, але це були в основному майже всі оборонні бої. Там де була наша бригада, не було здано жодної посадки. 
- Ми переходимо в стан позиційної війни виходячи з того, що зима сповільнює темпи ведення війни? Чи будемо воювати? Як на ваш характер?
- Я не знаю, які накази будуть вищого керівництва, але ми готові воювати і взимку. Так, складніше, так потрібно враховувати погодні умови, так потрібно більше аналізу, більш розумно планувати операції, більше розрахунків, але все можливо.
- Яка для вас мотивація окрім присяги? Та що буде для вас Перемога?
- Вихід на кордони 1991 року, поставити на місце росіян. Так, ми втратимо багато будинків, людей, ресурси... Але ми маємо повернути свої території, та показати всьому світові, що така маленька в порівняні з росією Україна, вистояла під їх натиском, та ще й перемогла. В мене є великий плюс, я дуже люблю свою роботу. Артилерія –це дійсно то, що я люблю. Навіть коли я у відриві від роботи — мені хочеться зробити якісь прорахунки, знайти ціль, продумати як краще її вразити. 
- Тобто у вас хобі співпадає з роботою? Це ж сама виграшна комбінація, коли хобі це і є робота.
- Може й так-  напевно вперше за всю розмову посміхається Олександр.
- За що отримали Героя України?
- За Білогорівку. Якщо пам'ятаєте операцію коли вони хотіли на понтонах перейти через річку, та обійти Лисичанськ та Северодонецьк? Саме тоді наш підрозділ був направлений туди і нашим завданням було як раз не дати противнику перейти на наш берег річки та закріпитися, де в подальшому оточити всі наші війська, які на той момент обороняли Лисичанськ та Северодонецьк. Противника було досить багато, вони там зібрали хороший кулак, і навіть не дивлячись на те, що вони кожного дня намагались ставити той пантон і кожного дня несли колосальні втрати в живій силі і техніці, вони продовжували це робити, продовжували будь яким способом перекинути якомога більше своїх сил та засобів на інший берег. Під час проведення цієї операції противник втратив до 80-ти од. техніки. І навіть ті 10 танків, що все таки вже опинились на іншому березі були або знищені або потоплені самим же противником через не можливість їх переправити назад. Військові творили дива, артою відпрацьовували вдень, вночі заходила піхота, але що мене найбільше вразило, це коли наші сапери вночі мінували пантони та пускали по воді плаваючі міни. Ворог і гадки не мав, що на пантонах, на яких вони знаходяться працювали наші сапери. Це була дійсно серйозна та успішна  операція, не тільки з боку нашої бригади, але і з боку всіх інших підрозділів що там приймали участь.
- Що будете робити після Перемоги?
- Нічого. Жити. Для нас військових, нічого не зміниться. Знову будуть полігони, навчання, передавання бойового досвіду наступним поколінням. Будемо зміцнювати армію та нарощувати її міць.  
Звання Героя України присвоєно 05 серпня 2022 року, указом Президента Украіни №566