Найголовніше прищепити смак і любов до науки: інакше ми виховаємо просто віслюків, навантажених книжною премудрістю
М.Монтень

Правнича освіта в Україні переживає не найкращі часи. Студентів змушують вивчати історичні трактати, напам'ять переказувати положення законів, а з університетів вони виходять більше знаючи скільки таблеток кофеїну треба для здачі сесії, ніж про останні ІТ-інновації в правничому середовищі. Як в країні, де студенти-правники випускаються аж з 386 закладів освіти, навчити студентів вимагати від їх alma mater якості, а не кількості?

O tempora, o mores!

О часи, о, звичаї!

5e88757968c1c.jpg

Photo by Erik Mclean on Unsplash

Часи йдуть, суспільство змінюється, а програми на правничих факультетах пам'ятають далекі часи комунізму та планової економіки. Україна стрімко мчиться в Європу, приймає нові закони, стандарти й забуває, що вища освіта стабільною «черепашкою» повзе за своїми західними колегами. Повзе на останньому диханні. Мова про всі напрямки та спеціальності, але правнича освіта страждає найбільше.

Чи є нинішнє навчання правників якісним? Сумнівне твердження. За дослідженням Міністерства освіти та науки України та ОБСЄ понад 350 закладів вищої освіти навчають правників. Кількість – Якість 1:0. І це не мотивує студентів до навчання, бо «правником» вважатиметься і випускник аграрного ЗВО, і випускник Києво-Могилянської академії.

Студенти вступають на «право», бо це престижно. Бо це високооплачувана робота (якщо вони її, звісно, знайдуть). Бо так, переважно, вирішили батьки. І ось тут ми починаємо мати проблеми. Студенти в більшості не вмотивовані вчити право, бо вони так «відчувають». Вони обирають цей шлях під тиском певних зовнішніх обставин. І ці зовнішні обставини не є інструментом заохочення молоді до отримання якісних правничих знань.

Та й зараз, за відсутності стратегії чи концепції розвитку правничої освіти, важко говорити про будь-яке покращення її якості. Про певні європейські чи американські стандарти "legal education" можна взагалі мовчати. Якість правничої освіти не виміряєш кількістю кредитів за профільні дисципліни чи оцінкою за шкалою ECTS. Головне — зміст, а не форма. Головне – те, що лишається в голові, коли оцінка за екзамен вже виставлена в університетську відомість.

Dic mihi, quis amicus tuus sit, et tibi dicam, quis sis

Скажи мені, хто твій друг де ти навчаєшся, і я скажу, хто ти

5e8875b0cbcc7.jpg

Photo by Ben White on Unsplash

То як же, у ці часи невизначеності змусити студентів хотіти отримати якісні знання? Для початку, перестати змушувати до будь-чого. Примус – поганий вчитель і тим більше не «якісний». І коли на студента тиснуть, то він пручається як щойно зловлена рибка, яка до останнього подиху намагається повернутися туди, де їй комфортно. І це – перше, що треба зробити. Створити для студентів комфортні, але якісні освітні умови.

Щоб мотивувати студентів, потрібно показати їм якою є ця «якість», про яку ми говоримо. Показати їм, що підручники – не вино, і їхнє «створення» 20 років назад не є причиною вважати їх гарним смаком. Показати їм, що знання теорії не дорівнює знанню практики, а норма законодавства – не непорушне слово Бога. І врешті-решт показати їм, що існує світ за межами власної держави і там, можливо, все зовсім інакше.

Студенти повинні без зайвих роздумів дати відповідь на питання «навіщо мені правнича освіта?». І якщо вони зможуть сформувати для себе чітку причину чи мету, вони зможуть дійти до розуміння того, що досягнути цього можна лише отримавши якісні знання.

І перше, що треба зробити, переглянути всі ЗВО, які готують правників. І скоротити їх кількість. Кардинально. Ринок праці перевантажений посередніми юристами/правниками/юридичними консультантами. З усією повагою, до мистецьких, військових, інженерних медичних ЗВО, але вони не зможуть надати правникам-студентам достатній рівень знань, щоб його можна було вважати «якісним». Про філії, підрозділи, відокремлені інститути взагалі важко хоча б щось хороше сказати.

А у тих закладах, які справді матимуть усі умови для «адекватного» навчання правників, потрібно обмежити ліцензійний обсяг підготовки правників. Якість – кількість, пам'ятаєте? «Загони» студентів із п'яти сотень першокурсників не те що мотивувати, а просто контролювати, здається, неможливо.

Такі кроки допоможуть збільшити конкуренцію між абітурієнтами та студентами, а також збільшити кількість інвестицій у заклади освіти, які залишаться. Це також призведе до оновлення викладацького та наукового складу і, як наслідок, до формування якісного освітнього середовища.

Інший крок – мобільність. На сьогодні студенти вже мають можливість навчатися закордоном протягом семестру чи навіть року. Але роблять це одиниці. Більшість або не знає про існування такої можливості (через власну необізнаність чи через відсутність участі свого ЗВО у таких програмах), або не вважає за потрібне ними користуватися.

Ми живемо у глобалізованому світі й майбутні правники повинні мати уявлення про правові системи інших куточків світу, про їхні найкращі практики та традиції. Якщо ми хочемо виховати нове покоління без ярликів радянських традицій, то їх потрібно буквально виштовхувати за межі України й показувати як ми можемо жити, якщо залишимо власну маргінальність в минулому. Розширення кругозору і формування "growth mindset", назвемо це так. Хочете мотивувати студентів отримати якісну освіту? Покажіть, якою вона може бути та дайте порівняти з вітчизняною. Трава в сусіда завжди зеленіша.

Homohominilupusest.

Людина людині вовк друг

5e887a4b692f6.jpg
Photo by mostafa meraji on Unsplash

Дубль 1. Найкраща мотивація – середовище. Заклади освіти повинні формувати у своїх стінах студентоцентроване навчання і дружню «екосистему». Якщо хочете, щоб студенти брали на себе відповідальність у формування якісного освітнього процесу, спочатку навчіть їх цієї відповідальності. Навчіть їх впливати та змінювати. Дайте студентам свободу вибору предметів, формування навчального плану та враховуйте їхні побажання у програмах дисциплін. Якщо студенти не виглядають зацікавленими у тупому заучуванню визначень з продиктованої лекції, то не варто шукати проблему в студентах. Вона, скоріше за все, у PowerPoint презентаціях зі скопійованими статтями з кодексу і в силабусі, де перші два семінари, — «поняття, предмет, метод».

Часто кажуть, що треба вчити людей майструвати вудки, а не одразу давати їм зловлену рибу. Освіта – не виняток. Студентів потрібно навчати навичкам, а не знанням. Вони мають вміти самостійно шукати інформацію, проводити аналіз, рефлексувати, писати як прості для сприйняття тексти, так і академічні роботи. Вони повинні вміти говорити й переконувати. Спілкуватися з людьми й впливати на прийняття рішень. Менеджерити власний час, команду та проєкти. Встигати за інноваціями, розуміти та застосовувати їх. Знати, що таке «криза» і «менеджмент» та розуміти, як ці слова між собою поєднуються.

Дубль 2. Найкраща мотивація – різноманіття. Якщо вже мова зайшла за навчання, то тут не можна не згадати, про його форми. У наших ЗВО процвітає консерватизм та класика – лекції та семінари. Сюжет половини із них такий: «Сцена „Лекція“. Викладач: бубонить з-за кафедри. Сцена „Семінар“. Студент: бубонить з-за парти. Екзамен. Куліси закриваються. Титри». Ми виробили якийсь незрозумілий колективний імунітет до змін.

Дозвольте студентам обрати форму. Хочуть дебати? «Стадіон, так стадіон!». Хочуть не реферат, а аналітичну записку? Не забудьте нагадати про академічну доброчесність. Не перестають говорити про останній фільм за книгою Джона Грішема? Дозвольте хоча б раз написати рефлексію на екранізацію, а не відповідь на 10 питань семінару. Правник у студентах не помре, якщо вони не будуть знати напам'ять по надцять дефініцій одного терміну. Від різних форм – більше користі. Більше мотивації. І, відповідно, більше якості. «І» — не від слова ігнорування. «І» – від слів інновації, інтерактив та інклюзивність.

Дубль 3. Найкраща мотивація – спільнота. Студенти повинні бачити та знати випускників свого ЗВО. Покажіть їм, на кого потрібно рівнятися і до чого прагнути. Покажіть викладачів, які навчалися закордоном і повернулися, щоб зробити щось корисне вдома. Покажіть тих, ким ЗВО пишається. Будь-то працівник деканату, професор, радник юрфірми чи громадський активіст. Студенти – люди. А люди потребують спілкування, обміну знань та досвіду. Згадайте як діти дивляться на актора, котрий грає Діда Мороза і зробіть так, щоб студенти таким же поглядом дивилися на членів правничої частини університетської спільноти.

Покажіть, що правник – це гордо. Правник – круто і кльово. Це не просто юрист/адвокат/нотаріус. Це і науковець, і громадський діяч, і народний депутат, і експерт. Підійміть завісу стереотипів і дайте студентам зрозуміти, що це не просто слизький тип, котрий все життя захищає корупціонерів та український варіант мафії.

І після всіх цих дублів дайте студентам можливість їх оцінити. Сформуйте у ЗВО внутрішню систему оцінювання якості освіти. Зробіть «зріз». Поміряйте середню температуру по палаті. Дайте студентам слово і вислухайте їх. Зрозумійте їх. І не перетворюйтеся на глуху стіну, контра не сприймає критику від слова «взагалі».

Citius, altius, fortius

Швидше, вище, сильніше

Студенти будуть якісно навчатися і робити пропозиції для покращення навчальних програм, якщо зрозуміють «навіщо». Потрібно допомогти їм це зрозуміти. Потрібно подати їм приклад. І важко це зробити, якщо кожен третій викладач буде тонко (і не дуже) натякати на можливість розв'язання будь-яких проблем в особистому порядку за зачиненими дверима кафедри. І ще важче, коли за кожен навчальний рік хтось (хто ж?) очікує «вдячності» для університету/факультету/кафедри. Щось на кшталт «Дякуємо за співпрацю. Дякуємо, що обійшлись без зайвих „проблем“». Перш ніж говорити студентам про верховенство права, мораль та справедливість, треба зробити так, щоб ці речі вони бачили кожного дня, як приходять на пари.

Тому, чи правильно взагалі говорити «як мотивувати студентівотримати якісну освіту»? чи краще питати як зробити освітнє середовище таким, щоб воно мотивувало студентів отримати якісну освіту?

Адже не лише студенти повинні «лупати сю скалу». Тут необхідна співпраця усіх з усіма. Якщо студент палатиме іскрами амбіційності, щоб отримати «якість», а перед ним буде глуха стіна із «кількості», то як на довго його вистачить? Чи не вб'ємо ми його мотивацію тим, що поклали всю відповідальність за створення якісного освітнього середовища виключно на нього?..