Я, звичайно, не херувим. У мене немає крил, але я шаную Кримінальний кодекс. Це моя слабкість.
Допомога потопельникам — справа рук самих потопельників.
Остап Бендер
Дуже часто читаєш пости певних осіб щодо мережевої діяльності деяких мережевих персонажів, і натикаєшся на доволі сумнівні меседжі: «цією особою мають зайнятися компетентні органи». І тут же у свідомості вигулькує висловлювання Остапа Бендера з роману «Золоте теля» Іллі Ільфа та Євгена Петрова щодо Кримінального кодексу: щоб притягнути соціального бота до кримінальної відповідальності, потрібно довести сам факт його шахрайства. А от чи зможе це зробити переважна більшість членів суспільства, якщо поспостерігати за їх реакціями в соціальних мережах? Так виглядає, що ні, і як результат, значна частина «диванних аналітиків», «лідерів суспільної думки», «просвітників», та інших подібних мережевих персонажів, яких і іменуємо в цьому циклі соціальними ботами, і далі будуть провадити свою деструктивну діяльність. Бо, як казав той же самий Остап Бендер вже в іншому романі — «Дванадцять стільців»: «допомога потопельникам — справа рук самих потопельників». Або, як писалося в попередній частині циклу, розпізнавання інтелектуального шахрайства (парадоксів та софізмів) є виключно завданням читачів та слухачів.
В чому ж причина того, що певні особи можуть «впарювати» доволі значному прошарку суспільства різні сумнівні, а доволі часто, й абсурдні теорії та спонукання? Загалом основними причинами є рівень інтелекту особи, її емоційність та ступінь навіюваності. Тобто розумнішій особі достатньо завести свого опонента в глухий кут, щоб той погодився із запропонованою йому точкою зору. З іншого боку, навіть за посереднього рівня інтелекту, чим переконливішими будуть мова особи та застосовані невербальні засоби (пози, жести, міміка, візуальний контакт, просторове розташування опонентів при спілкуванні), тим більший шанс, що оточення не помітить помилок чи перекручувань у виступі соціального бота. Думаю, що Ви чули про так званий стиль вести розмови з «покер-фейсом». На це і розраховують багато хто з тих, хто користується такими прийомами в суперечці.
Розвинена інтелектуальна особистість має можливість стежити не лише за власним виступом, а й за кожним аргументом співрозмовників, звертаючи при цьому свою увагу на аргументи, які наводять співрозмовники. Таку людину відрізняє більший обсяг уваги, вміння шукати відповідь на невідомі питання замість дотримання завчених шаблонів, а також великий активний словниковий запас, за допомогою якого думки виражаються найточніше. Ось чому в українському інфопросторі врешті решт соціальні боти повертаються від спілкування українською до спілкування російською, бо словниковий запас російською в них є значно вищий за запас українських слів, що є критичним при грі на логічних парадоксах чи просуванні софізмів. І викликає щирий подив довіра до «перекладів» з тієї ж англійської такими соціальними ботами, які проживаючи в українському мовному середовищі не змогли опанувати достатній для гри в софістику запас українських слів та мовних конструкцій. І водночас перебуваючи в російському мовному просторі «стверджують», що англійською володіють значно краще за українську. Як зрозуміли читачі, маємо перший приклад софізму соціальних ботів: в мовному середовищі рівень володіння мовою є нижчий, ніж іншою мовою поза мовним середовищем. Це вже навіть не «особливості щелепи», а психологічні особливості.
Обсяг знань теж має важливе значення. Вміле застосування такого виду знань, як софізми, недоступне малограмотній людині, що не розвивається. Тому й говорять, що затягнутий мережевий «срач» виключно грає на стороні соціального бота, бо власно відбувається «навчання» соціального бота. Іншим способом навчання соціального бота є формування «школи мислення імені себе коханого», яскравим прикладом чого може слугувати відомий персонаж — Олексій Арестович. Тобто, загалом значно інтелектуально розвиненіші слухачі таких шкіл більше навчають «такого вчителя» своїми уточненнями й коментарями, ніж, як це не сумно констатувати, навчаються самі.
Під час обговорення точок зору відбувається вплив не тільки на розум й почуття, а й також і на волю. Впевнена в собі й наполеглива особа з великим успіхом відстоює свою точку зору, навіть якщо вона була сформульована з порушенням логіки чи використанням софістики для спонукань. Особливо сильно такий прийом діє на великі скупчення людей, коли спрацьовує ефект натовпу, і тим самим створюються передумови до приховування софізмів. Що це дає особі, що формує повідомлення? Можливість переконати практично у будь-чому. Думаю старшому поколінню читачів доволі легко згадати, що доволі значна кількість картин на «ленінську тематику» супроводжувалася наявністю на них власне натовпу.
Ще однією особливістю поведінки, що дозволяє перемогти у суперечці за допомогою софізму, є активність. Чим пасивніша людина, тим більше шансів переконати її у своїй правоті. Який із цього можна зробити висновок? Ефективність софізмів у висловлюваннях залежить від особливостей осіб, залучених у спілкуванні. При цьому ефекти всіх розглянутих якостей особистостей складаються та впливають на результат обговорення проблем.
Тепер більш детально розглянемо поняття парадоксів та софізмів, за допомогою яких соціальні боти й здійснюють свої інтелектуальні шахрайства.
За тлумачним словником, парадоксом (від грецької — неочікуваний, дивний) називають ситуацію, яка може існувати в реальності, але таку, що не має логічного пояснення чи не відповідає звичайним науковим уявленням; або ж думки чи погляди, які разюче розходиться з усталеними поглядами, та начебто суперечать здоровому глуздові, хоч насправді можуть й не бути хибними. Якщо ж говорити про парадокси в логіці, то тут під логічним парадоксом визначають формально-логічні суперечності, які через певні умови виникають в процесі логічного мислення за умови збереження логічної правильності міркувань.
Загалом формування парадоксів у постах тих же соціальних ботів не є «злом», якщо той же соціальний бот своє «творіння» розглядає у ключі «ах кружжжите меня, кружжжите» «розважайте мене, розважайте», бо ті ж «Три мушкетери» Олександра Дюма є парадоксальним поглядом на історичні події періоду кінця релігійних воєн у Франції. І зовсім інакше виглядає випадок, коли під парадоксальним поглядом на реальність маскується так званий памфлет — оголено тенденційний публіцистичний твір, скерований для прямого впливу на громадську думку. Зазвичай розпізнати парадоксальні твори стосовно розважання чи спонукання доволі важко. Але коли мова йде про спонукання, то тут яскраво прослідковуються висловлювання рівня лозунгів, наявна зайва експресивність чи перебільшені іронія та сарказм, що й виводить такий парадоксальний текст з площини розважального до площини спонукального.
Щодо логічних парадоксів, то тут виділяють апорію та антиномію. Під апорією (від грецької — безвихідь) розуміють ускладнення в міркуванні, яке сформовано за формальною логікою, та яке здається непереборним. Ця непереборність формується тому, що до навколишньої реальності застосовують форми, закони, прийоми та методи абстрактного мислення. Яскравим прикладом апорії є так званий парадокс Ахіллеса та черепахи.
Припустимо, Ахіллес біжить у десять разів швидше, ніж черепаха, і знаходиться позаду неї на відстані в тисячу кроків. За той час, за який Ахіллес пробіжить цю відстань, черепаха в той самий бік проповзе сто кроків. Коли Ахіллес пробіжить сто кроків, черепаха проповзе ще десять кроків, і таке інше. Процес продовжуватиметься до нескінченності, Ахіллес так ніколи й не наздожене черепаху.
З точки зору математики, яка оперує методами формальної логіки, цей парадокс є абсурдним, оскільки тут маємо справу зі збіжними рядами з інтервалів, який сходиться, і тому будь-який математик доведе, що Ахіллес обжене черепаху. Але попри свою абсурдність цей парадокс в дещо зміненому вигляді використовується й зараз. Наприклад, як постулат про «вимогу рівних можливостей», коли говорять, що виходець з бідної родини у своєму життєвому успіху ніколи не зможе «наздогнати» вихідця з багатої родини, який має «початкову фору», хоча існує просто величезна кількість прикладів протилежного. Але, за використання цього парадоксу, «виправдовується» та просувається думка «відібрати та поділити».
Протилежним до парадокса Ахіллеса та черепахи є парадокс дихотомії.
Щоб подолати шлях, потрібно спочатку подолати половину шляху, а щоб подолати половину шляху, потрібно спочатку подолати половину половини, і так до безкінечності. Тому рух ніколи не розпочнеться.
Тобто за цим парадоксом «постулюється», що рух в реальності неможливий. Знову ж таки за його абсурдності, він має дуже добре застосування в сучасності, наприклад, у дописах соціальних ботів про рух країни до ЄС та НАТО. Тобто, соціальні боти «проштовхують в маси» тези, що ось нас «не чекають ні є ЄС, ні в НАТО», бо ми не виконуємо «домашнє завдання» — не проводимо реформи. І «аргументи» якось дуже дивно припасовуються на цей парадокс: якщо виконаємо певні реформи, то «умовний Захід» знову придумає «нові реформи», ми їх знову виконаємо, і нам знову придумають нові реформи й так далі до нескінченності. Тобто, «країну ніколи не приймуть» ні в ЄС, ні в НАТО. І на основі цього суспільство підводиться до думки: «то для чого ж робити реформи?», тобто для чого взагалі потрібно починати рух, якщо ми й так не подолаємо шлях. Попри явну і неприкриту абсурдність такого ланцюжка міркувань, він «заходить» нашому «мудрому наріду».
Тепер щодо антиномії (від грецької проти закону/правила), що означає нерозв'язну суперечність. Тобто антиномія є суперечністю між двома твердженнями, що взаємно виключаються, але визначаються однаково істинними (однаково доказовими логічним шляхом). Яскравим прикладом антиномії я парадокс Брехуна, наведений у попередній частині циклу. Якщо говорити про причину виникнення антиномій, то здебільшого вони мають семантичний характер, оскільки природна мова без введення певних формальних обмежень, через свою багатозначність, дозволяє формувати взаємно виключні висловлювання. Тобто, «натягування» логіки, як системи висловлювань, сформованої для певних формалізованих понять, на все семантичне багатство природної мови може призвести власне до такої гри на парадоксах, яку дуже полюбляють соціальні боти.
Щодо прикладу антиномії на тому ж таки site.ua, то можна поглянути на пост Володимира Стуса «О примитивизации военного дела», який робить висновок, що поява дронів на полі бою свідчить про примітивізацію військової справи, бо бачте дрони значно дешевші та простіші у виробництві, ніж літаки. Ну якщо розглядати це з точки зору «державного мужа», то з таким поглядом можна погодитися. Якщо ж розглядати той же fpv-дрон, як гранату з крильцями (чи гвинтами), то з точки зору бійця, який його буде застосовувати, тут маємо справу із суттєвим зростанням навичок у звичайного піхотинця, бо окрім навичок переміщення, маскування та фізичної сили, які були потрібні тому ж гренадеру для метання гранат, зараз додатково зростають вимоги до топографічної підготовки. А також додаються вимоги розуміння впливу погодних умов та значно вищих обчислювальних та технічних навичок. Тобто піхотинець, який використовує fpv-дрони, за підготовкою має володіти навичками того ж снайпера, що не є «масовим товаром» та додатково ще й бути технічно «прокачений». Тут ні про яку «примітивізацію військової справи» говорити не доводиться, тобто при розгляді однієї ж і тої проблеми отримаємо логічно правильні, але взаємозаперечні висновки.
Загалом наявність парадоксів промовляє про явну недосконалість припущень та тверджень, які були використані при формуванні поста чи виступу. Тобто тут можемо робити пом'якшення стосовно соціального бота, який у своїй мережевій діяльності використовує парадокси. Але це пом'якшення можливе виключно за відсутності «маніакального» настоювання на таких парадоксальних поглядах. Якщо ж попри наведення численних прикладів конфліктів таких парадоксальних поглядів та навколишньої реальності (фізичної чи інформаційної), соціальний бот продовжує «гнути свою лінію поведінки», то можемо або сміливо запрошувати до такого бота санітарів, або позначати його деструктивною особою у суспільстві — щонайменше інтелектуальним шахраєм.
Зовсім інша справа, коли соціальний бот у своїй деструктивній діяльності послуговується софізмами. Загалом під софізмом розуміють міркування, які загалом містять елементи логіки, але які побудовані таким чином, що містять допущену помилку, яка звичайно призводить до хибних висновків. Власне використання софізмів зазвичай перетворює диспут в безрезультатну суперечку, або ще гірше просто в мережевий «срач». Тобто, на відміну від парадокса, де помилка допускається ненавмисно, у софізмі помилка зроблена спеціально, але замаскована, нібито, під правильною дією. Загалом грецькою софізм перекладається, як прийом, вигадка або майстерність.
Щодо прикладу софізму, то наведемо «доведення» «факту», що 2 x 2 = 5.
Наприклад, візьмемо правильну рівність: 20 — 20 = 25 — 25.
Далі винесемо за дужки в обох частинах рівностей спільний множник: 4 х (5- 5) = 5 х (5 — 5).
Далі скоротимо обидні частини рівності на однаковий вираз (5 — 5) та отримаємо рівність 4 = 5.
Або 2 х 2 = 5.
Все, певним соціальним ботам такого «доведення» достатньо, щоб спричинити мережевий «срач» про «обман» в табличці множення, яку вимагають до заучування школярами молодших класів. Попереджаючи можливий мережевий «срач», спростуємо цей «факт». «Майстерність» софіста в цьому доведенні полягає у використанні скорочення на спільний множник (5 — 5), який загалом за правилами математики здійснювати не можна, бо цей множник рівний нулю, а в математиці ділити на нуль не можна. Тобто це «доведення» демонструє те, що без певної формалізації мовних конструкцій неможливо застосовувати правила формальної логіки (власне заснованої на певній формалізації природної мови), які можуть призвести до абсурдних висновків.
Власне формалізація природної мови, тобто звуження багатозначності мовних конструкцій до певних загальноприйнятих термінів і є необхідною умовою використання логічних побудов. Наприклад, можна сформувати такий софізм на тій же російській мові:
Девушка не человек.
Докажем от противного. Допустим, девушка — человек.
Само слово девушка определяет молодую особу, значит девушка — молодой человек.
В русском языке молодой человек — это парень.
Получили противоречие: девушка это парень.
Значит, от противного, девушка — не человек.
В цьому випадку, софізм оперував логічними правилами та підходами з точки зору формальної логіки, за одним виключенням — багатозначністю самого поняття «человек» в російській мові. Бо з одного боку цим словом в російській мові позначають особу чоловічої статі, а з іншого боку — це поняття стосується особистості, а ще за іншим використанням — живі розумні суспільні істоти. Так от, в цьому софізмі зроблено абсолютно логічне доведення, що дівчина не є особою чоловічої статі, але якщо розглядати під терміном «человек» живу розумну суспільну істоту, то отримали явно абсурдне логічне доведення.
Які висновки можна зробити з останнього софізму:
- вибрано варіант російської мови з метою демонстрації, чому певні соціальні боти починають «сповзати» з української на російську при формуванні своїх постів чи виступів. Власне, у випадку, коли їх «аргументація» починає грати на софізмах, то їх краще володіння російською мовою, як рідною, для них ближче з точки зору кращої обізнаності от власне з такою мовною багатозначністю;
- деякі соціальні боти можуть з цього прикладу «розвити теорії» про «неправильну російську логіку». Проте потрібно пригасити «ентузіазм» таких соціальних ботів, бо на будь-якій природній мові внаслідок багатозначності багатьох слів можна сформувати подібні софізми;
- і, власне, основне — логіку у природній мові можна залучати виключно у випадку існування суспільного консенсусу щодо однозначного вживання певних слів щодо певних об'єктів, подій чи явищ. За наявності власне такої формалізації можливим є слідкування за правильністю застосування логічних конструкцій в ланцюжках міркувань. За відсутності формалізації «натягування логіки» здебільшого маскує використання софізмів;
- загалом досягти суспільного консенсусу щодо формального й однозначного вживання певних слів щодо певних об'єктів, подій чи явищ практично нереально. Але це зазвичай досягається у професійній діяльності, коли людина, занурена в певну царину знань спершу має опанувати термінологічний апарат цієї царини знань, який власне і призначений для ось такої формалізації та наведення однозначності. Як результат всі логічні конструкції, що діють на такому термінологічному апараті в царині знань є контрольовані та зрозумілі всім причетним. Однак, «тупе» перенесення термінологічних конструкцій з однієї царини знань на іншу і призводить власне до безрезультативних «срачів», які й підживлюються соціальними ботами в їх деструктивній діяльності.
Ну, і як же без нашого класичного соціального бота Serhiy Grigorovich, який на site.ua «розвив» на математичних софізмах цілу теорію про «неправильні московські інтеграли». Загалом спростування його «теорій» доволі легко прослідкувати в мережі (частина, що стосується інтегрування) і тим більше видається дивним наявність значної кількості читачів, які «ведуться» на таку деструктивну діяльність. Більш детальний виклад математичних софізмів залишимо до наступного разу.