У Києва немає власних ЗМІ. Давно ви дивилися головний канал столиці — Телеканал «Київ»? А читали газету «Хрещатик»? А що вчора обговорювали в прайм-тайм на «Радіо Київ»?
В Києві так тісно від національних питань, всеукраїнських протестів і міністерських персон, що не вистачає місця для самого Києва. Всі знають, якою дорогою президент їздить на Банкову, але ніхто не хоче знати, як звуть депутата Київради від його округу. А обговорити є що. Коли місто довго тримає в собі емоції, вибухає Качине озеро, свербить Театр на Подолі, сиплеться Гостинний двір, дратує перекриття Контрактової площі, горить АЗС на Ревуцького, тріскаються перекриття на Героїв Дніпра.
У міста немає власного майданчика для обговорень. Не збудованого під піар однієї людини. Не занудного, який ставив шлягери Павла Зіброва моїй бабусі. І досі ставить. А незалежного, неупередженого, цікавого сучасного майданчика. Поговорити про своє, не завжди столичне, але точно київське. Що робити із заторами і смогом? Коли нам зізнаються, що метро на Троєщину ніколи не буде? Чому місто втрачає обличчя, чому руйнується Будинок Сікорського? Коли увімкнуть опалення на Відрадному? Яка паскуда знову образила Їжачка в Тумані?
Я вірю в радіо. Тому що воно дешевше за телебачення. Тому що дає почути думку, не відволікаючись на візуальні спецефекти. Тому що хороші ведучі душу з чиновника витягнуть за півгодини. А потім ще й приймуть дзвінки в ефір. Радіо не може напарити яскравий жовтий заголовок. Інтерв'ю пишуться від початку до кінця без нарізки і монтажу, а у вас є час проаналізувати почуте. Вийти в ефір журналіст зможе за лічені хвилини з будь-якого куточка Києва.
Саме тому я прошу вас підтримати проект №615 «Спільний простір» від Громадського радіо. Це цикл передач про Київ і для Києва, куди зможуть прийти кияни, активісти, чиновники, експерти. Це про спільний радіопростір. Це слухати одне одного. Це чути.
