На фронті тривають бойові дії. А чи можна назвати українські міста, які знаходяться глибоко в тилу, безпечними та комфортними? Чи вдалося нам подолати корупційні схеми? Чи забезпечено рівні права для всіх? Розвиток економіки? Чи підготували ми свої міста для мирного життя?
Одного разу перед Різдвом я йшла від Більшовика до метро Шулявської. Я спустилася в перехід, де вдень повно торгівлі і перехожих. Цього разу о 22:00 перехід був безлюдним. Проте за хвилину я помітила кампанію чоловіків, які тулилися до стіни. Вони казали одне одному «ну чого ти, давай швидше! Швидше давай!». Зізнаюся, відчуття були не по собі. Я втислася в протилежну стінку і вже практично дісталася першої сходинки. Коли одна з темних постатей розвертається до мене... і як загарчить! Загарчить, уявляєте? Київ, ХХІ століття, ми вже майже Європа. Так, це було найменш неприємне, що могло зі мною статися. Але проблема значно глибша. Підземний перехід — потенційне джерело розбійних нападів грабіжників, ґвалтівників та інших прикрих історій. Які загрози приховують підземні переходи українських міст, як зробити їх безпечними?
(ІІ частина, продовження)
Дороге незадоволення
Найбільшу небезпеку становлять закинуті підземки, якими майже ніхто не користується, тож вони є безкоштовним запрошенням влаштувати в кращому випадку туалет або навіть наркопритон і нічліжку з алкоголем. Такі переходи мають малий потік пішоходів, оскільки дублюються зебрами чи світлофорами і втратили свою функцію. Біля Центрального вокзалу є аварійний підземний перехід, його сходи і внутрішнє облицювання розбиті, всередині часто збираються сумнівні компанії. Пішоходи обирають наземний перехід поруч, то чи є сенс витрачати кошти на його ремонт та утримання такого об'єкту? На вулиці Милославський (Троєщина) більшість людей перебігає вулицю по верху, ввечері спускатися в підземний перехід просто небезпечно, оскільки він притягує гопників. Це особливо небезпечно, оскільки поруч знаходиться школа, ліцей та житлові будинки. Прикладів підземок, які можна замінити на зебру або світлофор, спростити всім життя і зекономити кошти, багато, почати можна з центру міста.
Фатальний вибір
Доцільність таких кроків підтверджує статистика. За інформацією з відкритих джерел, 2016 році у Києві сталося 12 ДТП зі смертельними наслідками: пішоходи перебігали дорогу навпростець, ігноруючи підземні переходи. Одним з потенційно небезпечних місць є перехід біля кінотеатру «Київська Русь». З року в рік новини повідомляють про нові й нові ДТП на таких ділянках. Можна багато розповідати, що пішоходи «ідіоти», але ситуація повторюється, а отже що є вагомі причини, чому люди свідомо ризикують власною безпекою, життям і здоров'ям. Чому б не облаштувати безпечний наземний перехід за всіма стандартами: зі світлофором, острівцем безпеки, засобами обмеження швидкості перед ним? Скільки ще ми будемо випробовувати долю? Тим більше, є значна частина мешканців міста, для яких підземні переходи — суттєва перешкода.
Соціальна прірва
З усіх підземок, які ми перевірили, лише декілька мають пологі пандуси (за нормативами вони мають бути 4-6 градусів, максимум 8-10 короткому підйомі), без перешкод і сходинок перед ними. Пандуси найкраще пристосовані для людей на інвалідних візках, батьків з дитячими візочками, літніх людей чи людей з важкими сумками для подорожей. Більшість київських підземних переходів обладнана колясочними з'їздами, на які підняти дитячий візок зможе хіба що пауерліфтер. Нещодавно у Шимкенті (Казахстан), спускаючись в підземний перехід по колясочному з'їзду, розбився 83-річний дідусь на інвалідному візку. Дівчина, яка йому допомагала, просто не змогла втримати вагу дідуся. Цей випадок має стати уроком для Києва, колясочні з'їзди радянського зразка небезпечні. Найбільш надійний спосіб зробити перехід доступним — скрізь, де можливо, облаштувати пандуси замість сходів. Вони мають бути з накриттям, щоб взимку перехід не перетворювався на засніжену ковзанку. Неприпустимо робити сходи зі слизьких матеріалів, на яких люди взимку ламають ноги. Не варто встановлювати при вході в підземний торговий центр матові скляні двері (наприклад — «Метроград»), які складно відкрити та через які нічого не видно. Лише якщо для пандуса не вистачить місця, потрібно встановити ліфти, але такі, що працюватимуть без участі «почекайте, зараз прийде тьотя з ключем». Практично жоден підйомник чи ескалатор, які ми бачили, не працював. Це сумна, перевірена роками, практика в Києві, тому ліфти або пандуси.
Потрібно також провести консультації з фахівцями, які допоможуть правильно встановити тактильну плитку для безпеки та зручності людей з порушеннями зору. В ході перевірки ми знайшли тактильну плитку лише в двох місцях: біля станції метро «Теремки» та Олімпійського стадіону, але лише тому, що її за власні кошти встановив банк. Місто має опікуватися інтересами всіх. У великих розгалужених підземних переходах необхідні вказівники контрастних кольорів з номерами виходів або підписами вулиць, щоб людям зручніше було орієнтуватися.
А коли ми станемо зовсім багатим містом — зможемо вимагати облаштування в підземних переходах громадських вбиралень. В деяких переходах вони і зараз є, і навіть знаходяться на балансі комунального підприємства «Київводфонд», але чомусь закриті для відвідувачів. Коли Київ стане заможним, то зможе дозволити собі бути не лише безпечним для своїх мешканців і мешканок, але й комфортним. Хоча, почекайте, річний бюджет Києва — 37 млрд грн (для порівняння бюджет Міноборони України — 64 млрд грн). Хіба цього мало?
