На фронті тривають бойові дії. А чи можна назвати українські міста, які знаходяться глибоко в тилу, безпечними та комфортними? Чи вдалося нам подолати корупційні схеми? Чи забезпечено рівні права для всіх? Розвиток економіки? Чи підготували ми свої міста для мирного життя?
Одного разу перед Різдвом я йшла від Більшовика до метро Шулявської. Я спустилася в перехід, де вдень повно торгівлі і перехожих. Цього разу о 22:00 перехід був безлюдним. Проте за хвилину я помітила кампанію чоловіків, які тулилися до стіни. Вони казали одне одному «ну чого ти, давай швидше! Швидше давай!». Зізнаюся, відчуття були не по собі. Я втислася в протилежну стінку і вже практично дісталася першої сходинки. Коли одна з темних постатей розвертається до мене... і як загарчить! Загарчить, уявляєте? Київ, ХХІ століття, ми вже майже Європа. Так, це було найменш неприємне, що могло зі мною статися. Але проблема значно глибша. Підземний перехід — потенційне джерело розбійних нападів грабіжників, ґвалтівників та інших прикрих історій. Які загрози приховують підземні переходи українських міст, як зробити їх безпечними?
Ми серйозно взялися за цю тему і практично весь грудень та початок січня присвятили інспекції підземних переходів Києва. Разом з комунальними підприємствами (а точніше Комунальне Підприємство Шляхово Експлуатаційне Управління — КП ШЕУ, підрозділ КК «Київавтодор») об'їздили близько 200 підземок, всі уважно дослідили, сфотографували з різних ракурсів, і потім по кожному зробили оцінку за рядом пунктів. Це вартувало значних зусиль, натомість дозволило отримати цікавий досвід і ґрунтовне розуміння ситуації. У фокусі уваги було питання безпеки, але ми зробили ще багато важливих висновків.
Розруха над головами
Майже всі переходи виглядають, як місце проведення бойових дій. Розбиті сходи, залиті калюжами дірки в асфальті, тріщини на стелі та складена в куточку облицювальна плитка вперемішку зі сміттям — не рідкість, а скоріше — правило. Якщо до підземних жахів на Троєщині я була морально готова, перехід біля пам'ятника Щорсу з іржавими залізними «ребрами» арматури, які видно крізь бетонні опорні конструкції, відверто шокували. Частина проблем дісталася Києву «у спадок» від радянських часів: через проблеми з гідроізоляцією ми отримуємо здуті стіни і потоки води, і це можна вирішити, лише якщо розрити асфальт і заново перекласти комунікації в усьому кварталі. Але такі капітальні ремонти не можна відкладати вічно. Чим довше ми закриваємо очі на аварійні переходи, тим швидше наближаємо катастрофу, коли одного дня вони просто заваляться. «Головного болю», додають торгівці, які буквально вкручують рекламні вивіски та освітлення в стелю переходу, а ті руйнуються і йдуть тріщинами. Такі порушення ніхто не контролює.
Інвестиції чи пограбування?
Весь цей час підземки обслуговували компанії, які уклали з містом інвестиційну угоду: ТОВ «Торгова рада», ТОВ «Макс торг 2011», ТОВ «Містер клін», ТОВ «Сентіс», ТОВ «Український будівельний холдінг». За інформацією «Наші Гроші», перші три компанії пов'язують з Олександром Бродським, депутатом Київради, головою Постійної комісії Київради з питань торгівлі, підприємництва та регуляторної політики. Інвестори отримали монопольне право на здачу в оренду торгових майданчиків у переходах, натомість зобов'язались слідкувати за їх технічним і санітарним станом. У різних районах ситуація різна, є приклади, які відверто обурюють: всі переходи Деснянського району мала обслуговувати ТОВ «Торгова рада». Стан більшості можна оцінити як «аварійний», «інвестор не з'являвся 5 років» та «можна знімати фільми жахів». При цьому представники комунальних служб оцінюють цей стан як «задовільний». Через такий злочинний саботаж Київрада розірвала угоду з частиною недобросовісних інвесторів, Верховний Суд визнав угоди недійсними. Але чи змусять інвестора заплатити за ремонт переходів, які він експлуатував всі ці роки, здаючи в оренду під торговельні кіоски? За підрахунками КК «Київавтодор» на експлуатацію та поточний ремонт всіх підземних переходів, що знаходяться на балансі міста, потрібно 78 млн грн на рік. Думаю, ця сума дуже оптимістична.
Принцип співпраці міста з потенційними інвесторами має бути повністю переглянутий. Спочатку потрібно розробити проект реконструкції переходу, що пройшов експертизу, вкладені кошти в ремонт і лише після цього можна давати дозвіл на торгівлю.
Стихійна торгівля як стихійне лихо
Торгівля — це не лише спосіб купити дрібнички «нашвидкуруч» дорогою додому, це також можливість працювати малому та середньому бізнесу. І тут мова не про декілька компаній, які здають в оренду торгові площі по всьому місту і нічого не відраховують до столичного бюджету, мова про дрібних підприємців. Зараз торгівля в підземних переходах сіє хаос, створює незручності та засмічує вулиці й комунікації. Цьому сприяють самі так звані «інвестори». Під час перевірки в одному з районів нам миттєво «впав на хвіст» «представник інвестора» з відеооператором, а вся офіційна торгівля на метро Льва Толстого та Лук'янівській магічним чином пересунулася за «жовті лінії», стихійна просто зникла, і навіть квіти з проходу прибрали. Показовий виступ міг би когось вразити, але не у випадку, коли щодня буваєш в цих переходах і бачиш вже звичну ситуацію «без прикрас». Торгівля в переходах потрібна, але, по-перше, без участі сумнівних компаній-посередників, по-друге, вона має бути цивілізованою: охайні закриті кіоски фірмового вигляду для всіх локацій. Жодних ролетів чи виносних розкладок, які затуляють прохід, жодних розвішаних ковбас чи спідньої білизни у непристосованих місцях.
Інше цікаве питання — нелегальна торгівля. В новинах ми спостерігаємо «гру в хованки» між чиновниками та стихійними торгівцями всередині підземних переходів і біля них. На камеру демонструють показові рейди-розгони торгівлі, однак вже за півгодини вона поновлюється на тому ж місті, де й була. Це неправильний та нелогічний підхід. У Дніпровському районі, в переходах часто можна побачити дідусів та бабусь, що торгують господарськими дрібницями або сушеними букетами квітів, для них це єдиний спосіб вижити. На жаль, дуже часто у людей немає іншого виходу: місця на офіційних ринках тримає група бізнесменів або навіть депутатів, які не пускають туди випадкових людей. До того ж стихійні торгівці тонко відчувають попит, і ставлять свої точки саме там, де їх послуги потрібні громаді. Тож, чи не краще для міста проявити гнучкість і спробувати домовитися про облаштування офіційних торгових місць?
Злачні місця
В переходах з маленьким потоком людей, віддалених від публічних місць навіть нелегальна торгівля додає відчуття безпеки. Не секрет, що ввечері підземний перехід — це замкнений, потенційно небезпечний простір, де на вас можуть напасти, пограбувати чи зґвалтувати. Питання безпеки громадян і громадянок міська адміністрація має поставити в пріоритет. На жаль, у міста немає адекватної статистики про кількість злочинів в переходах, тоді як це дає можливість оцінити ситуацію сьогодні.
Можна і потрібно діяти на випередження. За час об'їзду переходів я побачила понад 6 різних моделей антивандальних ламп, які все одно крали, виламували чи розбивали. Але це означає, що потрібно бути хитрішими і більш винахідливими, шукати засоби безпеки, яким не страшні хулігани. В переходах потрібне антивандальне освітлення, яке нереально зламати, тривожні кнопки, написи «ведеться відеоспостереження», муляжі камер тощо. Все це, звісно, варто робити у співпраці з поліцією.
Окрема тема — графіті. Будемо чесними, боротися з розписами на стінах практично нереально. Але окрім закликів кинути за грати урядовців чи абстрактних малюнків на стінах, можна знайти також написи з адресами сайтів та каналів в Telegram. Ці адреси — канали збуту наркотиків, розраховані, в першу чергу, на підлітків. Такими справами має займатися в першу чергу департамент протидії наркозлочинності національної поліції України та департамент кіберзлочинності, а ці графіті мають прибиратися в першу чергу.
Кінець І частини
