Громадянство моєї країни — свиняча нога. Його можна продати на ринку за одну ціну, а можна в принципі й дорожче.
Це фантик від жуйки, хочеш, лишай собі, хочеш подаруй другу в пісочниці, та коли посваримося, не забудь забрати назад.
Громадянство моєї країни — це кімната підлітка. Ти на неї сам не заробив, але можна водити дівчат, головне, подалі ховати використані гандони.
Це смугаста спідниця з минулої колекції на нижній полиці, на яку цього сезону можна отримати хорошу знижку.
Це айфон в кредит, який витягають в тісній задушливій маршрутці, щоб потім загнати задешево на радіоринку.
Це іржава каструля з корком у ручці, яку позичила тьотя Клава. Бо ж її благовірний знову напивсь і треба йому зварити пельменів.
Громадянство моєї країни — це червона шовкова краватка, замащена маслом і коньяком, яку останньою програєш у карти.
Це газета Правда 1979 року, змістом давно ніхто не цікавитися, зате можна утеплити вікна і на крайняк покласти в сортирі.
Це стрункі ніжки сусідки, які з перепою обговорюють кнури на лавці перед під'їздом.
Це колекція автографів футболістів, яку забираєш при розлученні. Не тому що потрібна, а просто вкусити боляче.
Громадянство моєї країни — зірка вар'єте на пенсії. Їздить на метро у вечірньому макіяжі, розповідає на барі по сотому колу історії про мертвих коханців. Бармен не доливає алкоголю, зате робить вигляд, що слухає.
Це антилопа, яка відбилась від стада, і леви вирішують її задрати першою. І стадо це знає, і сама антилопа про це знає, і навіть глядачі нешенел джіогрефік все розуміють.
Громадянство моєї країни — це чоловік в хорошому костюмі, що вмирає на площі від інфаркту. Але ніхто не має часу спинитися, бо шопінг мол працює до десятої, дома кіт не годований, і взагалі от-от починаються вечірні новини.
Ви так це уявляли, виродки?
