До Маршу Рівності лишився один день. День тиші. День перед іспитом. День до Нового року. Ми не знаємо, що на нас очікує в неділю. Але цей день ми можемо витратити на те, щоб ще раз переосмислити всі питання, які виникали в нашій голові за ці тижні. Щоб ухвалити для себе зріле доросле рішення, де бути в неділю. Відповіді в кожного будуть свої, я з вами поділюся власними думками, почуттями, питаннями, які я чесно проживала, на які чесно шукала відповіді.

Не на часі

«В країні війна, корупція, малі зарплати й пенсії, а ви нам тут про якісь проблеми ЛГБТ, можна подумати, вони найбільше страждають».

Бідність, корумповані суди, скорочення на роботі чи самотня старість — від цього в рівній мірі страждають як гетеро-, так і гомосексуальні українці та українки. Гей, лесбійка, трансгендерна чи бісексуальна людина — це не професія, не каста, і не соціальний прошарок. Це такі ж воїни АТО на Сході, такі ж пенсіонери, люди з інвалідністю чи менеджери середньої ланки. Тільки через обмеженість прав та свобод їм вдвічі важче. Гомосексуальних людей було завжди від 7 до 10%. Завжди, в усіх країнах, в усі часи. Так, у нас війна, це найважливіше. Але є ще боротьба з корупцією, реформа освіти, медицини, нова поліція, урбаністика, мітинги проти незаконних забудов, фестивалі їжі, концерти, культурні фестивалі. Невже це все також недоречно і не на часі? Куди наші після війни мають вертатися?

Коли ви наступного разу скажете своє «не на часі» та «важливіші проблеми», просто замисліться, що мова йде про конкретне людське життя. Якщо ви не знаєте, що ваш колега — гей, це не значить, що він не «вип'ячує» своє особисте, це значить, що за замовчуванням він — гетеросексуал, а отже змушений ховатися і жити подвійним життям. Щоразу, коли людину на співбесіді питають, чи ви заміжні. Щоразу, коли вона чи він ставить на заставку телефону чи робочий стіл ноута фото коханого/коханої. Щоразу, коли на вечірку можна прийти зі своїм/своєю +1, коли в понеділок всі розповідають колегам, як файно провели вихідні зі своєю половинкою. Це постійна гра в хованки та прикидання. Життя в шафі, повільне помирання всередині. Справа завжди в людському житті. Це чиясь молодість, яка проходить, чиясь доля, яка може бути кращою. У вас достатньо повноважень, щоб вирішувати чиюсь долю?

Нижня білизна напоказ

«Я не проти геїв, але навіщо ви кричите про своє сексуальне життя на кожному кроці?». Сказати, що КиївПрайд та Марш Рівності — це просто про секс, це те саме, що сказати, ніби Євромайдан був про гарячий чай і бутерброди. Мені вже навіть якось ніяково всоте повторювати, що КиївПрайд — це тиждень лекцій, дискусій, виставок, кінопоказів, тренінгів. А Марш Рівності, який відбувається раз на рік — мирна хода за права та свободи людей. Боротися є за що. Дискримінація в нашій країні починається від підліткового віку, коли тебе можуть вигнати з дому лише через те, що ти гей або лесбійка, і закінчується моментом, коли до тебе в реанімацію не пускають партнера чи партнерку, з яким ви разом прожили щасливо останніх 20 років.

Те, чим Раша Тудей любить заповнювати ефіри між кривавими снігурами та розіпнутими мальчіками в трусіках — а саме «гей-паради» (чи правильніше «прайд-паради») в Україні не планувалися і не плануються. Єдині, хто хотіли останнім часом провести гей-парад тут — медвечуківські провокатори, ще зимою Майдану. А викрити і не пустити їх за барикаду допомогли, хто б ви думали? ЛГБТ-активісти, про що є ролики у відкритих джерелах. Прайд-паради у західних країнах — туристична атракція, як карнавал у Ріо, День Подяки в Штатах або Парад Вишиванок в Україні. Багато з чоловіків в стрінгах, блискітках та пір'ї — це найняті за гроші гетеросексуальні актори, що розважають туристів. Так само, як мужик в костюмі індички на День Подяки несправжній, так само, як ви не ходите щодня на роботу у родинній вишиванці.

Займіться бізнесом, займіться економікою

Не можна збивати температуру, продовжуючи сидіти під дощем по шию в холодній річці. Як писав Ярослав Грицак, щоб стати успішною, Україні потрібно перейти від цінностей виживання до цінностей розвитку. Чомусь у світі склалася закономірність, що якщо у вас немає нафтової свердловини на задньому подвір'ї, будуйте демократію і дбайте за права людини. Нафта закінчується, а успішна, демократична, європейська країна лишається нащадкам. Якщо містом сновигають печерні гомофоби, що з усіх доступних див цивілізації мають лише палка-копалка дефіс дубинку, аби бити ближнього свого, найперша думка людини цивілізованої — як не стати кривавою кашею, а єдине бажання — скоріше зібрати речі й емігрувати. Які там інвестиції, бізнес та туризм. Коли прайд-парад проводився у Вашингтоні, власники місцевих бізнесів просили організаторів, щоб саме на їхній вулиці пройшов Марш Рівності. Бо це гроші і вливання в економіку. А ми поводимо себе, як зграя дикунів, яким з літака скинули суперкомп'ютер, а вони кличуть шамана, аби вигнати з машини всіх бісів. Невже після Революції Гідності все, чого ми хочемо — будувати нову тоталітарну квазідержаву по цей бік кордону? Реформи мають бути в головах, а лише потім в клозетах чи міністерствах.

Чому гетеросексуальні люди не влаштовують парадів?

Насправді влаштовують. Як іще назвати хресну ходу на захист сімейних цінностей? Але чомусь я не бачила, щоб на неї хтось нападав. У світі існує таке поняття, як Straight pride, що зародилося ще в 80-90-х роках. Уявляєте, аж 30-40 років тому, коли багатьох доморощених гомофобів-коментаторів на фейсбук ще на світі не було. Це справді прайд на підтримку гетеросексуалів. Не знаю, як з цією затією йдуть справи, але цього року один чоловік навіть створив подію на фейсбук, присвячену прайду гетеросексуалів. Розмістив оголошення, запросив сотні друзів, але прийшов врешті...лише він один. Що ж, герой чесно зробив селфі з чорними повітряними кульками — символом Straight pride. Має право, демократія, як вона є.

Геїв і діти, діти і геї

Мене, насправді, дуже хвилюють діти. Перш за все підлітки, які зрозумівши, що вони не зовсім такі, як інші, не знаходять підтримки в родині чи серед друзів. Мене, насправді, хвилюють такі діти, і я не хочу, щоб рівень підліткових самогубств зростав. Що ж до двох чоловіків, що тримаються за руки на людях. Чи жінки, яка цілує іншу жінку...Я не розумію, як це може зашкодити психіці дітей. Покоління моєї бабусі читало казки і віршики про кучерявого дєдушку Лєніна, а покоління моєї мами ридало, коли олімпійській мішка полетів з великої тоталітарної країни за горизонт. І нічого, вижили.

Що до того, що геї не можуть мати дітей. Коли ви скачуєте чергову серію порно, ви від цього теж не можете мати дітей. Але ЛГБТ-люди можуть взяти дитину з дитбудинку і змінити її життя на краще. Для нас важлива кількість чи якісь дитячих життів? І ні, від цього малюк не виросте геєм чи лесбійкою, наявність двох мам чи двох тат ніяким чином не «заражає» людину гомосексуальністю. І я чогось більше вірю в здатність зробити малих щасливими двох татусів чи мам, які тривалий час йшли до того, щоб стати батьками, хотіли, мріяли, долали перешкоди. А не просто хтось забув купити презервативів дорогою на побачення. Чи народили малого, бо вік, так треба, і родичі на сімейних святах вже добряче дістали занудними питаннями.

Як вилікуватися від гомофобії

Я щиро вірю, що колись справжнього гомофоба можна буде зустріти хіба на сеансах психотерапії в клубі анонімних гомофобів. Ми всі поступово до цього йдемо. Але зараз достатньо познайомитися хоча б з парою відкритих ЛГБТ-людей, щоб позбутися страхів та упереджень. Ти просто звикаєш і виростаєш зі свого панцира незнання й невігластва, ти ніби відкидаєш хвоста і випрямляєш спину. І вже не так складно звертатися до жінок, використовуючи фемінітиви «директорка», «лекторка». І вже дуже незручно та недоречно вживати «гомосексуаліст», як дивно казати жінці, що вона сьогодні дуже «сексуалістична в цій сукні». Це як зрозуміти одного разу, що якщо скажеш ще раз «Когтевран», замість «Рейвенклов» тебе засміють у фанатській тусовці Гаррі Поттера, бо ти все життя читав не трушний крутий переклад «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», а «Росмэн», який добряче налажав.

Бог

Я це питання для себе внутрішньо вирішила і не відчуваю жодного конфлікту чи дискомфорту. Бог, у якого я вірю, любить кожного і кожну, тим більше, якщо допустити, що Він створив людину такою, якою вона є. І продовжував постійно створювати сотні років поспіль. Цитуючи Папу Римського, хто з нас має право судити інших? Ну вже точно не правовірні носійки духовних скрєп і хусток, яких можна безпомилково розпізнати коло Лаври. Чи бійці фейсбуку з українським прапором на аватарці, які сиплють 1000 та однією цитатою зі Святого Писання на всі випадки життя. Зазвичай чужого життя, а не їх власного.

Раніше, коли швидке розмноження було питанням виживання, коли ваш рід з усіх боків оточували ворожі племена, гомофобію можна було пояснити політичною доцільністю. В 21 столітті, коли люди винайшли так багато способів вбити ближнього свого або стерти з лиця землі цілі країни, маст хев — це толерантність та повага до прав людини. Це привілей цивілізації, набагато важливіший, аніж шостий IPhone чи фумігатор від комарів. Час зізнатися собі самим: стереотипи — це наш спосіб не думати. Наші лінь, боягузтво, дурість. Час витягати з мозку всі ці скалки у вигляді духовних скрєп. Гомофобія — настільки ж ірраціональне явище, як страх перед чорною кішкою, яка, о ні, перебігла вам дорогу. Час припинити шукати чорну гомосексуальну кішку в кімнаті. Тим більше, якщо її там немає. Час виходити на світло, тут не страшно. Happy Pride, Україно!