7 мyдaцьких питань про історію з Володимиром Талашком

Я не навчалася в Карпенко-Карого, але від початку уважно слідкую за цією історією. І мене дуже вкypвлює окрім самої ситуації, наша дискусія про неї. Знову ті самі претензії до жінок, щоразу ті самі закиди. Від адекватних і, начебто, ціннісно близьких людей. Наше суспільство характеризує не стільки наявність сексуального насилля, скільки наша реакція, коли воно спливло на поверхню. Саме з наших дypниx жартиків та небажання хоч трохи розібратися в ситуації і подумати, проростає Кагарлик, Кривий Ріг, Бреусівка, Миколаїв і Врадіївка. Отже, 7 мyдaцькиx питань:

Питання на рівні любителів теорій змов, чіпування та «ета всьо кому-то вигодно». Ну так, Пyтiн прийшов і змусив викладача користуватися владним становищем та мацати неповнолітніх дівчат.

Особливо смішно, коли розлогий пост, де буяють теорії змов та обов'язкові приклади з США з російських джерел, пишуть журналісти. Можливо, варто витратити цей час на нормальне розслідування з фактами та прізвищами, кому саме це вигідно, який контекст, що цьому передувало, чому саме зараз, хто фінансує і тд? Чи ви вважаєте ваше натягування на глобус Кевіна Спейсі — це достатня підстава завдавати жінкам додаткового болю питаннями в стилі «хто вам платить»?

Із задоволенням послухаю, кому вигідно десятиліттями покривати такі історії в Карпенко-Карого та тримати кругову оборону, не реагуючи на жодні скарги від дівчат в ректорат.

Особливо смішно це читати, коли згадуєш, як за останні два роки розставляють «потрібних» людей в інституції від Мінкульту. Втупу, нахабно ламаючи процедуру конкурсів в Держкіно, УКФ, Арсеналі. Ніхто не парився жодними секс скандалами при звільненні Коболєва, ніхто навіть не намагався обґрунтувати призначення Шкарлета. Невже ви думаєте, що тепер це навмисно організовують заради цілого Володимира Талашка? Ви серйозно?

Ще є версія, що це «піар кампанія проти ректора». Фото гуртожитків з пліснявою та облупленою фарбою — це теж кампанія проти ректора, очевидно. У жодної людини не виникло припущення, що історія з Більченко — це брудна кампанія проти ректора Драгоманова, ніхто не сказав, що всьо нє так однозначно, подождітє рєшенія суда. А все чому?

А все ось чому. Наше суспільство не вважає насилля щодо жінок та дівчат проблемою. Тим більше «якісь там» домагання та небажані доторки. Почитайте коментарі під будь-яким постом ТСН про останні гучні зґвалтування: «сама винна», «та за цим вчителем всі сохли», «навіщо хорошому хлопцю життя ламати», «а чого в неї така коротка спідниця», «та завдяки йому їй буде що згадати в старості», «заздрю здоров'ю і натхненню в такому віці», «навіщо ця малолєтка пішла до нього додому», «cyчкa не схоче...», «та він же просто хотів позагравати, чого одразу матюкатися».

Виняток — малесенька свідома адекватна бульбашка, яка щоправда щороку росте. А саме тому потрібно такі скандали обговорювати публічно. Щоб це більше вважалося нормою. Щоб наступного разу черговий народний і заслужений тричі подумав, перш ніж простягати брудні ручонкі до дівчат, які самі не можуть захиститися.

Ви собі взагалі уявляєте, скільки кіл бруду, ненависті, небажаної уваги, допитів, підозр, помсти доведеться пройти людині, яка звинувачує в домаганнях шанованого і заслуженого метра? З нашими українськими мeнтaми, судмедекспертами, прокурорами та судами? Та в самому вузі наступного дня тебе зжеруть разом з твоїми оцінкам. Не його, тебе.

Саме тому про домагання найчастіше заявляють або коментують ситуацію жінки, які давно закінчили театральний і твердо стоять на ногах. Яніна Соколова, Ірина Цілик, Ярослава Кравченко та Мар'яна Садовська пишуть про насилля в театральних вузах чи театральній сфері, бо мстяться комусь за погану оцінку? Серйозно? Чи Ірина Сампан, журналістка, яка взагалі не має стосунку до театрального?

Але дівчина, яка багато років тому мріяла стати акторкою, мала всі шанси вступити в Карпенко-Карого, але пан Талашко на іспиті прошепотів їй «треба було бути поступливішою, сонечко», має всі права злитися чи хотіти помсти. Або хоча б хотіти розповісти свою історію.

По-перше, історії про домагання з боку Володимира Талашка ходили ще 20 років тому. Колишні студентки його і сусідніх курсів розповідають, що це тривало роками.

По-друге, не знаю, що там із потенцією, але коли тобі 15 років, тебе мацає і намагається «просто» поцілувати 75-річний викладач, приємного мало. Якщо не вірите, можете спробувати.

Розповідь про домагання була не одна. А так, звісно, це всесвітня змова 15-річних. В цивілізованому світі не підлітка має думати, навіщо її запрошує додому викладач, це викладач має не створювати двозначних ситуацій. Тому що у нього апріорі більше влади, від його рішення залежить майбутнє абітурієнтки. А значить — на ньому більше відповідальності. Якщо ти боїшся, що тебе неправильно зрозуміють, не запрошуй студенток додому на чай і проводь індивідуальні консультації в універі з відкритими дверима. Хоча звинуватити когось безпідставно у сексуальних домаганнях чи тим більше зґвалтуванні в умовах української правоохоронної системи — це фантастика. Скоріше поліція під колективне іржання вам порадить вийти заміж за ґвалтівника. Чи можливо в Україні таким зіпсувати людині репутацію? Повертаємося до поста ТСН про чергове зґвалтування і коментарів під ним. Наявність у тебе вторинних статевих ознак — і твій біль нікого не їбe.

Ні, краще дочекатися, коли людина помре, і на її честь назвуть вулицю, на якій ти живеш, а тоді чути «про покійників або добре, або ніяк».

Володимир Талашко досі викладає. Ваша донька не хоче вступити в театральний? Ви б ризикнули відправити її до нього на курс?

І що ще важливіше — він там такий не один, але розповсюдженість такої практики не робить її нормальною. Все, часи змінилися.

Ніхто не підміняє розслідування постами у фейсбуці. Але в українських реаліях допоки немає розголосу, немає розслідування: доведено справами Гандзюк, Шеремета, зґвалтування в Кагарлику, зґвалтуванням і вбивством в Бреусівці і ще десятками справ. На скарги в ректорат Карпенко-Карого ніхто не реагував, хоча всі все знали. В Україні дуже часто фейсбук — єдиний спосіб, щоб на проблему хоч хтось звернув увагу.

По-перше, це гнила риторика «сама винна». По-друге, це ж яку ведмежу послугу треба зробити всім чоловікам, виставляючи їх потенційними ґвалтівниками? Навіть знайомого твоїх батьків, навіть шанованого метра, на фільмах якого ти виросла. А потім дивуємося, звідки береться страх їхати з незнайомим чоловіком в одному ліфті чи бажання мати безпечні жіночі вагони? Ну дійсно, звідки?

Почитайте історії старших дівчат, які приходили на обов'язкові «репетиції» з подругами. Як це дратувало викладача, як він призначав наступні, аж поки одного разу подружка не змогла прийти.

***

Ми живемо в часи, коли людське життя та людська гідність цінуються як ніколи високо. А різного роду насилля все рідше вважається нормою. Так, ми стали чутливими емпатичними ніженками, яких гребуть чужі досвіди, які вголос, на різні голоси, проговорюють спільні травми, проблеми та біль: не лише фізичний, але й психологічний. Щоб позбуватися лaйнa, яке носиш всередині роками. І зробити своє життя хоч трішечки кращим. От тільки що в цьому поганого?