Розпочнемо зі складного, щоб завершити ще більш складним. Не будемо спрощувати проблеми. Корупція, про яку написано силу силенну матеріалу, переведено голосових зв'язків, та пролито поту, разом з кров'ю, — дістала вже усіх.
Суть у тім, що вона не вчора виникла, і її не можна перемогти одним ударом «супер реформ». Словом «корупція» у нас, в українців, можна назвати тільки одне — «відмову від відповідальності за власне життя». Чому у лапках ? Томущо це твердий моноліт, що є фундаментальною частиною нашої культури, яка розвивалась у часопросторі, насичуючи ландшафт окреслений сучасною територією України.
Чому саме «відмова»? Під відмовою мається на увазі певна форма прояву байдужості, або ж є чудове слово російською «безразличие», тобто «без различия» — те що не створює різниці і не відчувається нами як різне. Наявність корупції це прояв того що нам всеодно чи є вона чи немає її. Тобто що з нею що без неї немає різниці. «Без различия» — ми не розрізняємо на чуттєвому рівні що значить коли є її прояв і коли немає. Ми толеруємо, бездумно, два стани, а тому і не займаємось її проблемами.
Все що є в репрезентативних органах влади — то лишень віддзеркалення культури як такої. Але слово «культура» є дещо відстороненим. Давайте ми його трішки конкретизуємо, а саме культура — це те що наповнює структури свідомості певної групи людей, яка називається народом. Тобто корупція будучи складовою частиною культури, є так само складовою частиною структур свідомості певного народу. І ти, мій любий читаче, є його частиною. Певне тобі стало неприємно що я тебе називаю людиною яка носить в собі, у своїй свідомості, корупцію. Але ти зараз зрозумієш що це має сенс, якщо вистачить тобі сил, звичайно(автор від тебе не далеко втік....). Будь яке явище в культурі є органічним, ба більше того воно має свій генезис — десь народжується, та розвивається до певних форм.
Елементарною частиною будь-якого суспільства є базові форми організації людей. Для нас це об'єднана громада. Саме тут, саме в об'єднаній громаді виникає таке явище як корупція, але вона називається іншим словом — вже загадане — байдужість. Байдужість до свого життя (маю надію що ти читаче не з кам'яного віку, і категорія життя для тебе не є біологічною, а соціальною), те як його облаштовувати у громадському просторі.
«Яка мені різниця чи вивозять сміття раз на тиждень... мені достатньо раз в півроку» (при населені громади в декілька тисяч людей). «І шо я буду ? дивитись на ті фонарі вночі ? В мене город не сапаний.... ». «Ой б***ь ще я не ходив у місцеву бібліотеку і не брав дитячих книжочок щоб прочитати своїй дитині, їй достатньо тєлєфона і ігр... ». І Так далі.... і тому подібне. «Безразличие» «без различия». А потім це «без различие» генетично трансфомується у розвинений феномен що має назву — корупція.
І тут підключаються журналісти, громадські діячі, і всі намагаються побороти наслідки, не працюючи над причиною. Бігають, пишуть тексти, ловлять за руки, часто густо стають жертвами, та невпинно витрачають сили погасити вогнище яке так і ніколи не гасне і постійно, все з новою силою спалахує. Давайте вже признаємось самі собі — що «перемагати корупцію в вищих ешелонах» є практика яка довела свою неефективність. Проблема не а державних інститутах (невже ви думаєте звинувачувати норми закону, чи там ... будівлю кабінету міністрів).
Корупція це продукт генезису громадської байдужості. «Без різниці» до суспільних справ та дій породжує корупцію.
І що робити?
