Волею вищих сил, Україна, три роки назад, вирвалась з обійм «руского міра». Три роки ми маємо змогу спострерігати зі строни, від якого пекла нас врятовано. Ми дивимося на сусідню країну і розуміємо, як робити не треба. Всі ці мракобісні скрєпи, переслідування незгідних, політичні вбивства, падаючі ракети, тони розчавленої їжі, бояришнікі, збиті та підірвані гранатами ведмеді, всепоглинаючий культ війни та тваринна агресія до всього оточуючого світу, не викликають нічого окрім огиди.
Відчуття огиди, ось що відчуває пересічний українець, коли читає про чергову «битовуху», млинці з лопати, бійки в черзі за халявним олівє, чи газованою водою. «Генерал МВС РФ зарубав усіх своїх гостей лопатою»… Які емоції має викликати ця новина? Огида.
Не брати ви нам. Не смійте навіть згадувати нас в цьому контексті. Між нами просто бездонна прірва. Єдине чого ми прагнемо, щоб ви просто забули про нас, забули про наше існування. Займатесь там своїми справами: ведмедів УРАЛами чавіть, апельсини в печах спалюйте, пам'ятники Сталіні з Барією ставте, чим завгодно займетесь, але про нас забудьте. Обіцяємо, ми вас згадувати не будемо… Взагалі.
Януковича і всю його банду зрадників, теж можете залишити собі, таскайте його по ефірах своїх ток-шоу в якості «легітівнава», радуйте свій піпл казками про хунту. Хоча якщо чесно, ми хунта, ми подпіндоснікі, ми продались за пєчєнькі, ми єврохохли, ми хто завгодно, але ким ми точно не є, то це вашими братами. Дуже влучно виразився ваш скоморох Шифрін: «сосєді по картє». Так ми лиш сусіди по карті, не більше. Що вам ще потрібно сказати, як продемонструвати вам, що ви нам не потрібні. Причому в будь якій ролі.
Назбиравши в себе кубло зрадників, ви тішитесь надією? Все марно. І суди ваші марні, і надії марні, і війна яку ви проти нас ведете марна. Не сумнівайтесь, своє ми відстоїмо, це наша земля, іншої в нас нема. Тому ЗСУ стоїть на смерть за кожен сантиметр української землі. Головне, що змінилось в Україні, це не влада, змінились ми самі. Ми відчули себе нацією, українцями. А щодо вас, то ви не входите в зону наших інтересів і пріоритетів. Едине відчуття яке залишилось це огида.
