Я не бачу у вбивстві нічого красивого чи веселого. У вбивстві я бачу кров і смерть людини. Хай навіть і дипломата країни-ворога. Бачу переляканих відвідувачів виставки.
Я можу зрозуміти задовільнення чи байдужість. Але не можу зрозуміти танці на кістках, солоні жарти та свіжі анекдоти з цього приводу. Напевно, більшість таких гумористів відповідають «Так» на питання «Ви християнин?»
Пам'ятаю, як обурювались люди, коли бачили веселі селфі бойовиків з тілами загиблих нашіх хлопців. Це було мерзенно. На щастя, я не бачив дзеркальної ситуації, бо для наших вояків ще щось значить слово «честь». Я на щастя не зустрічав на війні бійців, які б раділи вбитому ворогу. Є робота, захист України, але ніякого садизму, ніяких жартів про «сєпарський шашличок», які я бачу іноді у фейсбуці.
І танцюючи на кістках вбитого посла ви саме робите віртуальне селфі з трупом. І це огидно.
Вбитий представник країни-ворога — ок. Я задовільнений. Але мені і на думку не спаде робити з цього веселий демотиватор.
Війна — це страшно. Війна загострює реакції і іноді зриває дах. Вона розмиває межі моралі та аморальності.
Але, люди! Залишайтесь людьми!
