Сорі, але я про туалети.
Я дуже важко переношу відвідання туалетів а ля дірка в підлозі. Тут грають роль і «запах», і естетика, і моя фантазія. Мій організм одразу пручається і всими своїми реакціями ніби каже: " Хазяїн! Давай туди не ходити! Давай пошукаємо щось цивільне, ну пажалста!"
Туалети — це слабка ланка багатьох моїх атошних поїздок. Ніби, все круто, концерт, спілкування. Але настає час йти в "дірку".
Але в АТО чи ООС це очікувано, хоча і ненормально.
А от неочікувано і ненормально ходити в таку дірку поблизу неймовірної Хотинської фортеці (одне з сімох чудес України), де ми вчора мали честь виступати перед Народними героями.
Підійти до жодного з двох туалетів я просто не міг. Бо нащо тоді я перед тим їв смачний куліш? Я хотів залишити його на радість шлунку.
Тому шукав альтернативу. Виявилося, що в кав'ярнях поруч туалетів немає. Всі проходять через пекло цих малих архітектурних форм загального призначення. Звісно, про " помити руки" не йдеться.
Щиро радів іноземним туристам в Хотині і відчував сором за ці параші.
Людоньки добрі. Тегніть хтось мера Хотина. І поясніть, що культура кожного туристичного місця починається з гідних умов для відправлення природних потреб. Де можна пофілософствувати, відпочити від суєти і скинути з душі всю важкість, залишивши тільки позитивні емоції.
Дякую. Обов'язково поїду в Хотин ще раз, але перед відвидинами фортеці не буду їсти і пити. А голодний я злий.
Отакої.
P.S. туалет я не зфоткав, але на цій світлині він є. Знайдіть ))
