Я народився в російськомовній родині. Російська — моя рідна мова. Українську я і досі вивчаю, вдосконалюю.
Після Майдану 2014 року я написав кілька успішних пісень російською, давав тоді інтерв'ю російською. Але сьогодні пишу пости в ФБ, пісні, даю інтерв'ю і навіть написав книжку — українською.
В російськомовних родинах народилися, наприклад, Сергій Жадан і Антін Мухарський.
Ні від першого ні від другого я не чув сентенцій на кшталт «Мова окупанта» або «Матюки роблять з тебе москаля». І вони, до речі, вживають матюки.
Всю цю маячню я чую від людей які, частіш за все, не в темі.
(Про матюки, зокрема, кажуть, що вони від татаро-монголів. Старий такий міф, в який досі вірить дуже багато людей).
Російську розвивали свого часу українські генії Тарас Шевченко і Микола Гоголь. Також російську розвивали в українських університетах. Зокрема в Харківському.
Говорити, що російськомовні призвели до війни — теж невірно. Війну розв'язала роіся, використовуючи пропаганду, страхи і тупість людей. «Захист» російської — це привід. Не було б його — був би інший. Як в Грузії чи Сирії. Інакше виходить, що в нас дійсно громадянська війна і російськомовні воюють проти україномовних.
Я не називаю свою рідну мову — російську — мовою окупанта. Бо окупанти — це не про мову. Мене, російськомовну в побуті людину не треба асоціювати з окупантом. Як можу — я протистою російській агресії.
І хочу, аби моя дитина і взагалі українці в майбутньому знали і українську і російську. Могли говорити і читати. А також знали англійську, німецьку, французську, польську...
Але в мене, російськомовного харківця є мрія. Аби по всій Україні основною мовою спілкування була українська. А на російську всі українці спокійно б переходили і знали російську навіть більш досконало ніж росіяни. Бо російська — це і наше, українців, надбання.
