Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка. Це я, дід Панас, знов прийшов у гості до вас. Нині дід ваш зажурився, бо щось трохи застудився. Та ото ж поставив чаю тай до казочки сідаю. День до вечора сплива, нічка землю накрива, за віконцем — тільки тиша, за припічком сидить миша, можем з вами чаювати, мої ріднії малята.
https://soundcloud.com/blogerfm/rome
Отже ви, мої маленькі, всі умощуйтесь зручненько, всі до діда присідайте й свої вушка наставляйте. Розкажу вам казку нині про часи про старовинні, не про Русь та не про Крим, а про самісінький Древній Рим.
Ото ж, жило у тому Древньому Римі таке собі велике цабе, йменням Като Цензоріус, що його історики нинішні знають, як Катона Старшого. Був той Катон значною по тому часі в Римі людиною — цілісіньким сенатором, тобто мужем багатим, впливовим... та на все готовим, коли річ заходила про давнього суперника Риму, державу Карфагенську. Ненавидів Катон карфагенян — всіх без розбору, здорових і хворих, розумних й дурних, старих та малих — словом, усіх. І нічого так більш не волів Катон, як аби римляни пішли на Карфаген війною та розтрощили б його дощенту.
Проте, римляни воювати з Карфагеном не хотіли, по домівках сиділи — бо вже дві війни пройшли, а зиску з того не дійшли. Тому Катон придумав план, як умовити римлян: він ходив та всім казав, що «Карфагена треба розвалити», мовляв. Він казав це у Сенаті й при народі, та й при кожній іншій нагоді — чи йшлося про те, як поратись у городі, або про те, де брати грошей, або про те, як виводити мишей... Розповість він про погоду, повернеться до народу тай знов про Карфаген бридить — як він його ненавидить. Якщо ж Катон зустрічався з котом — то й кота настромляв, аби кіт Карфаген воював.
Така ненависть, звісно, річ дурна — але згодилася й вона, бо римляни самі того не второпали, як воювати потопали. Пішли світ за очі — ген-ген... взяли й розвалили Карфаген. А Катон лишився в історії, як винахідник теорії, що її психологи сиві називають «теорією підсвідомого впливу».
До чого дідусь ту казочку вів, чого вам тим Катоном мізки проїв? Все просто: дід тут не в Сенаті, але готовий у кожній домівці, у кожній хаті одне й те саме промовляти: нумо ж, дівчатка та хлоп'ята, гайда волонтерам помагати!
Тут і казочці кінець, а хто слухав — бери стілець, до комп'ютера сідай та хлопцям-молодцям подарунки надсилай. Адреса мого дома нехай буде відома: запам'ятайте надалі два рахунки на Пейпалі. [email protected] та [email protected].
А тепер пора вже спати, дівчатка мої та хлоп'ята. Й нехай вам насняться хороші-прехороші, солодкі-пресолодкі сни. Добраніч, мої маленькі. Добраніч-добраніч-добраніч...
