Прапор червоно-чорний – то наше знамено.
Червоне – то кохання, а чорне пекла дно.

Тарас-Чача Крушельницький, 1930 рік

Усі ми знаємо, як український синьо-жовтий прапор, окроплений кров'ю, стає червоно-чорним. Як благородне стає героїчним. Сьогодні ми бачимо, як російський триколор, окроплений кров'ю, стає сміттям.

Одним з найважливіших питань суспільства є «Хто ми?», «Куди ми йдемо?» і «Що ми для цього робимо?». На перше питання дає відповідь національна ідентичність, на друге – панівна державна ідеологія (як система ідей і цінностей), а на третє – саме суспільство і кожен окремий громадянин.

Історія та політична система росії вказує на те, що народ рф обрав собі роль світових терористів – злочинців, що мають тисячу масок і одне обличчя. Їхні лідери – злочинці, пантеон героїв – злочинці, міжнародна репрезентація як злочинців. Росіяни піддалися колективній юнгіанській Тіні, з головою поринувши у створення ідеального для них світоустрою – Абсолютного Хаосу. Народ рф свідомо обрав свою ідентичність і виділив рольову модель – злочинець, який краде, відбирає, ґвалтує, знищує і хвалиться безкарністю, а в центрі цього народу – звичайна людина, що купається у власних злочинах і не дуже приховує намірів. Таке собі, ніби «абсолютне зло», яке екзистенційно непереможне. Цей народ настільки довго жив у насильстві і хаосі, що повірив у невідворотність перемоги зла, а тому і свідомо пристав на його бік. Підкреслюю – СВІДОМО.

Як і у будь-якій політичній системі, росіяни власним політичним вибором звели на рівень державної ідеології цінності і принципи власної ідентичності. Вони обрали лідерами концентрат власного колективного Я і легітимізували усі їхні дії подальшим переобранням. Водночас у активному співробітництві держави і суспільства були вироблені поведінкові моделі щоденної діяльності народу і влади, серед яких і мораторій на критику вищих чинів, і визнання банальності і допустимості зла, і героїзація злочинів.

Тобто росіянам було дозволено (і соціально схвалювано) бути злочинцями всередині своєї держави, а владі було дозволено (і соціально схвалювано) бути злочинцями відносно інших держав. Таким чином, за останні 30 років в рф було створено новий суспільний уклад, який і уможливив усі сьогоднішні події. І ключове – ні в якому разі не варто дивитись, які при цьому надягаються маски – як громадянами так і представниками держави-терориста. Всі зовнішні декорації, маскування і мімікрування під нормальних цивілізованих людей – не більше ніж фальшиве прикриття. Саме тому ніякі зовнішні форми і обгортки не можуть і ніколи (!) не змінять суті – рф та її жителі – терористи і злочинці. Більше чи менше – але головне – ВСІ.

Тож яким є типовий росіянин? З погляду фройдизму, людина – це індивід, який щоденно притлумлює власні злі прагнення і шукає для них легітимного вираження. Росіяни не є виключенням. Проте головна відмінність у змісті прагнень і легітимації. Для росіянина його злі прагнення насправді праведні і соціально схвалювані, але протирічать загальній людській моралі. Водночас російська мораль щодо цих прагнень говорить не про те, що бажання є неправильними (як у більшості країн євроатлантичної цивілізації), а про те, хто може бути об'єктом вираження цих бажань.

Тобто життя росіянина – це щоденне прагнення бути злочинцем (грабувати, ображати, приносити хаос), яке утискається суспільним укладом. Проте якщо у Франції суспільний уклад говорить, що грабувати погано, то у росії він говорить, що грабувати треба ворогів, розширюючи кордони. Тому всі за кордоном рф – вороги, і їх грабунок, в тому числі окупація – схвальна та натуральна життєва позиція жителя рф. Нещодавно в статті Суркова про це яскраво описано (https://24tv.ua/rozshirennya-tse-nashe-buttya-putina-zayavili-pro-novini-rosiyi_n1799967).

Грабіж та крадійство є прийнятним для суспільства рф, принаймні поки тебе не спіймали свої. Кожен може красти – але відповідно до рангу. Більший начальник – більше краде, менший – менше. Саме тому ніякі викриття крадіжок нікого в рф не обурюють і не виводять на протест – бо кожен хоче бути на місці того начальника якому можна красти чи грабувати більше!

Важливо розуміти: УСІ росіяни – це одна і та ж людина. Усі поки що живі солдати, які зараз на території України і поза нею, їхні матері, дружини, діти, брати, сестри, куми і свати – це все ОДНА людина. У них однакова ідентичність, а тому однакові цінності, однакові герої і однакові (увага!) поведінкові моделі. Тобто якби зараз на території України були (не дай Боже) усі 120 мільйонів росіян, вони б усі робили те саме, що зараз роблять 160 тисяч їхніх побратимів. Усі 120 мільйонів росіян – убивали б українців, грабували магазини, ґвалтували жінок і чоловіків, знищували школи, лікарні і пологові будинки. Не тому що, вони погані, а тому що це їхній вибір. Вони інші – вони обрали злочинну модель поведінки. І вони так живуть.

Нагадаю, що такий спосіб існування не є «нав'язаним бідним людям бісовою пропагандою». Не має сенсу звертатися до поведінкових моделей радянського зразка, оскільки досвід щонайменше України, Казахстану і країн Балтії доводить, що їх можна перебороти за допомогою колективного вибору усього суспільства. У цих країнах громадяни шляхом політичного вибору і культурного виробництва створили і створюють власну національну ідентичність та інституціоналізують бажані поведінкові практики на місцевому і державному рівні. Іншу, ніж радянську, та іншу, ніж російсько-імперську. Отже, вибір росіян бути на стороні зла і грабежу – вибір свідомий. А пропаганда – тільки збільшує силу впливу такого вибору кожної маленької людини та демонструє суспільству як дзеркало об'єднання всіх навколо цінностей зла та потворного грабежу. Навколо цінностей війни, хаосу та розрухи. Останні соціологічні опитування – підтвердження підтримки війни більше, ніж 70% жителів рф!

До речі, про інституційні практики. Світ досі зачудовується тим, як у суспільстві, де підстава буття – це Хаос, може взагалі існувати будь-яка влада, як упорядкована система розподілу повноважень і виконання обов'язків. Відповідь у незрівнянно високій дистанції до влади (за Г. Хофстеде). Обмеження соціальних ліфтів, персоналізація влади та активний акцент на зовнішньому ворогу спричинили ситуацію, в якій державна влада, її інститути і символіка стали симулякрами, а будь-який патріотизм, пов'язаний з внутрішніми питаннями, — показним.

У цьому і є трагічна для світу дихотомічність російської ідентичності: народ рф ненавидить владу за те, що вона багатша за населення, але фанатично підтримує її у будь-яких злочинних діях. Зневага, а точніше – байдужість та заздрість росіян до своєї влади не означає відмову від ідентичності злочинця, ідеології злочинця та поведінкових моделей злочинця. Це лише результат мораторію на її критику. Таким чином, люди, які вчора викидали прапор своєї країни на смітник після акту показового патріотизму, готові завтра покласти своє життя за право легітимно бути злочинцем. Така вона – російська душа. І її не треба намагатись розуміти – бо її немає. Тисячі смертей мирних жителів та дітей за місяць війни в Україні – беззаперчене тому підтвердження. В рф немає людей – це аватари ходячих Z-омбі. Їх майбутнє – ізоляція за колючим дротом без будь-якого співчуття та контактів. Аж до повного їх самознищення.

Богдан Бевза

Андрій Гінкул