Що таке планка Пікатіні?

«Ви знаєте, що таке планка Пікатіні? Бо я вже знаю. І що таке  коліматорний приціл, ріжки і підсУмки. І як то все кріпиться на АК. Я вже знаю, що кевлар – то така міцна тканина, знаю, що таке розгрузка і чим бронежилет відрізняється від плитоноски. Більше того, я тепер знаю, який клас броніків ще може бути, а який „навіть не пхайте“,  і що самопальні пластини з ресор – то фуфло, а не ліпше-ніж-нічого, бо тяжке як холєра і пробивається на раз-два так, що рвано вивертає середину, особливо від набоїв з фігурним сердечником (привіт, курсова з балістики по вогнепальних пораненнях). А ще вони флешети використовують! То взагалі unreal,  машина часу якась.

Я тепер знаю, чим натовська аптечка така прикольна, чому всім потрібен саме ізраїльський бандаж і чим турнікет САТ 7го покоління відрізняється від польського BlackFront, який немотивовано обхаяли самопроголошені специ Центру тестування турнікетів і рекомендують тернопільські судинні хірурги. І що СІЧ- то наразі єдиний вітчизняний турнікет, визнаний як такий, що придатний для використання на передовій. А франківські, на жаль, не альо. Я знаю, де і скільки коштують стропи 40 мм з двосторонніми липучками, чим їх привезти в Україну і як задовго треба чекати, але то не сильно поможе, хоча ширина стропи таки має значення,  бо 25мм  – то завузька, і коли її шпанувати, занадто перетискає судини.

Я тепер знаю, що білі, сині і червоні труси не можна використовувати як матеріал для маскувальної сітки. Труси взагалі ніякі не рекомендується, а триколор особливо. Не тому, що алюзія на руский прапор, а тому, що кидається в очі і привертає зайву увагу.

Я тепер знаю, яка дальність у крилатих „Калібрів“ і чим балістична траєкторія „Іскандера“ відрізняється від траєкторії „Точки-У“, я знаю, чому гіперзвуковий „Кинджал“ важко збити. Я знаю, що „Байрактар“ – то прізвище турецького конструктора, а „джавелін“ означає „дротик“. І РЛС, ППО, ПРК, ПЗРК, С-300 – це більше не незрозумілі абревіатури, а засоби індивідуального і колективного захисту.

Ще я знаю, що зарин не має запаху. І що антидотом є атропін, який на перших порах треба вводити у великих дозах і з високою частотою. І що у відповідний момент його десь треба взяти у достатній кількості, що, в принципі, малоймовірно. Я знаю, що стратегічна ядерна зброя має високу мінімальну дальність, і, грубо кажучи, щоб міжконтинентальна ракета бахнула по Україні, її треба запускати десь, як мінімум, з Сахаліна. Але я, на жаль, тепер також знаю, що ядерну боєголовку на 50 кілотонн можна запросто причепити, наприклад, до „Іскандера“, і тоді взагалі питань з „доставкою“ не буде жодних. І не допоможе ні йодова сітка, ні протигаз, ні спеціальний плащ хімзазисту (для порівняння: ядерна бомба, яку скинули на Хіросіму, важила всього 15 кілотонн, як наслідок, загинуло 146 тисяч людей).

Я тепер знаю, що південний район Загреба називається так само, як село на Житомирщині, і вкотре переконуюсь, що мова таки має значення. І добра освіта теж. Бо коли цілився у міфічні склади недіючої військової частини десь за Новоград-Волинськом, а попадаєш у столицю Хорватії  (топонім „Ярунь“: 'Jarun' – район міста Загреба, столиці Хорватії, і 'Yarun' — село Новоград-Волинського району Житомирської області), безперешкодно пройшовши 1000 км територіями мінімум двох країн НАТО, то із системою особистих координат таки щось не зовсім гуд.  

Я з дитинства знаю повний текст і правдиву мелодію пісні „Ой, у лузі червона калина“ і ще добрі зо два-три десятки стрілецьких і повстанських пісень, і мене тіпає від масовки, де перелицьовані звйозди на ходу примазуються до того, що їм не властиве і ніколи властивим не буде. Бо не та матриця. І не matchиться ну ніяк. Хливнюку – респект, то Холодний яр, тут без коментарів.

Я знаю, коли яка черга на якому пункті пропуску і коли краще виїжджати, щоб швидше перейти за паркан. А ще я знаю, чим тимчасовий захист відрізняється від статусу біженця (ну то я ше до війни знала, нарешті навчання від Ради Європи пригодилося), що таке A-number у Штатах і PESEL у Польщі, де в Європі дають який розмір допомоги і де треба вже з червня ставати на біржу, а де ще буде окреме фінансування з фонду ООН, як легально перевезти через кордон без паспорта песика і неповнолітню дитину, і чому бронювання для іт-шників не працює.

Діти вчаться дистанційно. Я працюю. Вже пару тижнів, як не переступаю через штабелі сплячих родичів на підлозі, не шпортаюсь за розкритий чемодан, не наступаю випадково на песика (хоча 15 людей в хаті, з яких шестеро — діти від 2 до 12, — то таки тєма, особливо, коли люди ненапряжні і з тобою на одній хвилі, є з ким і поплакати, і посміятися, і відволіктися емоційно від того всього дурдому), варю їсти, перевіряю домашні завдання, шукаю гроші вперемішку з аптечками, наколінниками, броніками, касками, і ще фіг-знає-чим, зустрічаю-проводжаю-поселяю-переправляю через кордон родичів друзів знайомих чиїхось друзів знайомих (це все – такий довгий родовий відмінок), чемно ховаюся в підвалі, коли виє сирена, бо по Львову таки час від часу прилітає відчутно. Я вже знаю, що коли тривога триває більше, ніж годину, то, скоріш за все, таки прилетить (бо з Білорусі тепер не б'ють, а з Чорного моря чи з Каспію якраз встигає долетіти) і є сенс сидіти в укритті. У нас у підвалі тягне вайфай і мобільний інтернет, є кава, вода, туалет і диван. І я там деколи сплю з дітьми, щоб не бігати туди-сюди посеред ночі.  

Ще я знаю купу людей, які знають і роблять набагато більше...

Я знаю, що Чонгар і Перекопський перешийок – то не одне і те саме, хоч зовсім поряд, і що найвужче місце там – 7 км, а міст на Арабатці, підірваний у перші дні війни хлопчиною з Бережан, – то взагалі вузька двосмугова дорога, де з одного боку Сиваш, а з іншого – море. І що після саміту в Парижі ще минулого року ЗЕ(ондер)-команда проголосувала за розмінування тих територій, бо ж людям невдобно туди-сюди їздить (шановні громадяни, вибачте за тимчасові незручності), і що восени сбушники проводили в тих краях антитерористичні учєнія, і що тоді ж восени та вся господарка перейшла на баланс МінТОТ і акурат за тиждень до години „Ч“ поїхали перші шатли, і що другий чоловік МінТОТихи –  сбушник і адепт промоскальської секти АЛЛАТРА, яка восхваляє воссоєдінєніє за мір во всьом мірє під егідою великої Рассєї і лічьно Путлєра, ну і що реальних фактів, як завжди, 0, а ймовірність виявлення винних і притягнення до відповідальності ще менша.

Але, крім усього, ще я знаю, що вселенське зло має бути покаране. Думаю, знищити повністю не вдасться, бо буде порушений екзистенційний баланс чорного і білого, та шальки терезів треба принаймні вирівняти, бо щось вже занадто перекосились.»

Це те, про що я думала у травні приблизно рік тому. Зараз смішно тільки про йод і ядерку, а ще про песика і штабелі веселих родичів, бо перше – то очевидний маразм, а друге вже стало теплим сімейним спогадом. Однак, не смішно про все інше. На жаль. Бо за рік війни економіка і далі не переведена на воєнні рейки, багато чого «не на часі» і багато з нас реально розслабились. Втомились від війни. І я в тому числі. Більше не ховаюсь в підвалі і, «як всі нормальні люди», сплю під час повітряної тривоги вночі. Усвідомила, що мої пориви 24/7 – то добре, але треба ще й ефективно працювати. Правильно розставити пріоритети і робити те, в чому ти можеш бути максимально корисний на своєму рівні. Бо тут, в глибокому тилу, хтось також має тримати фронт. Ми мусимо добігти цей марафон, щоб принести звістку про перемогу і не впасти на фініші. Наші полеглі герої на це заслуговують.