Пост гніву. На шахті в Юр'ївці, яка перебуває на окупованій території Луганської області сталась аварія в результаті якої загинуло 17 шахтарів. Жодної реакції з боку нашої влади – і старої, і нової. Боїтесь втратити рейтинги?
Лише через добу на День Уряду запитали про загиблих шахтарів. Відповідь від заступника міністра окупованих території Туки — це питання може бути обговорено на міжвідомчій комісії. І все. Друга доба – але офіційно ніякої реакції. Жодного офіційного співчуття.
І так само – ніякої реакції з боку тих, хто любить закидати пости про співчуття у ФБ. Нєкамільфо? Це не Нотр-Дам?
Це не наші? Не громадяни України? Загинули мирні людини, а не бойовики. Чи для вас вони вороги? То тоді з ким ми ведемо війну? Точно з Росією?
Не відбулось єднання України, як про яке йшлось у третій серії третього сезону «Слуги народу», коли доблесні рятувальники проїхали рятувати з однієї «республіки» в іншу. Та і ніхто з влади у реальності навіть «пєрєживательно» не втикав у телевізор, як у серіалі, де у прямій трансляції рятували шахтарів на Львівщині. Мені чесно сподобалась думка Зеленського про посилення інформаційної війни. Але ви «провтикали» шанс єднання через співчуття. Зате є відео з образою, як ЦВК «не допускає» до влади.
«Армія, мова, віра» — це добре. А де ж «люди»? Переважні зусилля в прориві інформаційної блокади за останні п'ять років були в тому, щоб «створювати технічні можливості». Технічні можливості для чого? Щоб показувати у окупації ті ж новини, що і в нас? Ви не розумієте, що там інша реальність? Що їм потрібні інші меседжі. Інша інформаційна реальність.
Простіше всього взяти і проігнорувати те, що відбувається «там». Прийти до мовчазного консенсусу, що вони всі колабораціоністи і так їм і треба. Жити лише гаслом «Луганськ – це Україна». А луганчани? Вони для вас українці? Не дивуйтесь, що така позиція з вільної України лише підштовхуватиме тих, хто «там» пасивно підтримувати окупацію.
І тут виникає глобальніше питання – що ми збираємось повертати? Просто території? А люди – це як додаток до них? Тоді не здається вам, що ця тактика нічим не відрізняється від російської? Бо це – калька російського патріотизму, тільки перефарбованого у жовтоблакитний і перекладеного на українську. Чи може в нас все-таки інші цінності? Повертайте людей. Поверність людям в окупації віру в Україну. Хоча б на словах.
Для мене немає сумніву в тому, що Луганськ – це Україна. Як і немає сумніву в тому, що луганчани – це українці. У мене інколи виникає сумнів у тому, чи в голові у нашої влади – Україна як країна, як люди, а не як електорат.
І на останок – ми так переживаємо за російські паспорти, які отримають в окупації, що забуваємо, що спонукає отримувати російське громадянство. І що бажання отримати паспорт РФ – похідне. Похідне від гуманітарної прірви між українцями там і тут. Прірви, яку зробила Росія, але підкопуємо і ми — з нашого боку.
