Усі ми хочемо справедливості. Навіть той, хто свідомо застосовує насилля, здійснює його з вищою метою – для перемоги власної правди. Від побиття сусіда, щоб він віддав позичені 100 гривень, кидання гранати, щоб забезпечити власну позицію в ієрархії відвідувачів генделику та закінчуючи нападом на іншу країну для того, щоб відновити історичну справедливість.
Війни, революції, злочини, побутові конфлікти та навіть цькування у школі – ті, хто їх розпочинав, мали виправдання для свого насилля. І навіть якщо причина — «голоси в голові», то і вони говорили про те, що «так правильно». Насильник переконаний у своїй правоті.
Насилля не застосовується від того, що хтось усвідомив себе «злом» і далі не може жити без знущання над «добром». Взагалі конфлікт «добра» і «зла» — це породження уяви, спрощення розуміння дійсності. Це продовження дитинства, де персонажі казок просто подорослішали. Нам так зручніше сприймати реальність: добро протистоїть злу. І ми зрозуміло – «добро», такі собі дорослі «принци» та «принцеси».
Насправді, всі сторони конфлікту вважають, що вони і є «справедливість». В реальності є просто конфлікт за власні права (між правом на життя і правом на достатній рівень життя, між різними поглядами на свободу совісті, між правом на працю і правом на відпочинок). Конфлікт за те, чиє право переможе у конкретній ситуації.
І найбільша проблема у тому, що чіткої ієрархії прав не існує. Є просто їх перелік – право на життя, право на свободу пересування, право на недоторканість житла. Цей перелік величезний. Але ні Декларація ООН про права людини, ні Конституція України не встановлюють, що право на безпеку вище права на особисту недоторканість, або що право на справедливий суд вище права на самозахист.
Це — не спроба сформувати емпатію до ворога. Хоча, ми маємо розуміти, що він вважає себе правим і в нього є власне бачення ієрархії прав. Це – спроба раціонального осмислення цієї війни. Тобто, довести, що не можна сподіватись виключно на емоційність («ми добро, отже ми переможемо"), віру в міжнародне право («Захід нам допоможе") та навіть у тотальну дегуманізацію ворога («вата", "колоради"). Раціоналізація цієї війни — це розуміння, що перемога можлива лише через зміну порядку денного для росіян. Змінити їх бачення власної ієрархії прав, їх бачення "добра" і "зла", їх бачення історичної справедливості. А для цього необхідно переступити через власні емоції. І вчитись хейтерити раціонально. Раціоналізація війни — це інформаційна війна на території ворога.
