В середу біля київської StereoPlaza відбулись протести проти виступів російcьких виконавців. Близько п'яти десятків молодих людей вирішили проголосити своє негативне ставлення до сучасної російської культури. У тому числі й шляхом розмальовування стін та кидання петард.
Перше. Антиросійськість. Частина українців продовжує сприймати війну з Росією через призму радянських фільмів. Повна поляризація: все що асоціюється з ворогом стає ворожим. Але у нас інша війна. Наш ворог – Кремль та ті росіяни, які підтримують його агресивну політику. Навіть якщо їх 86% від усього населення — ми все рівно не маємо закриватись від 14%. Є закон віддзеркалення, — коли ставлення до людини залежить від її ставлення до тебе. Те ж саме і в міжнаціональних стосунках. Чим більше ми будемо закриватись від Росії, тотально переслідувати росіян в Україні, тим більше вони будуть переконуватись у правоті тієї ідеології, яку їм нав'язує Кремль. У тому що «русофобія» процвітає в світі.
Друге. В Україні існує закон, який регламентує виступи виконавців з Росії. Якщо коротко, то перед гастролями вони надають запит в СБУ, артистів перевіряють на «ступінь прогібу» під Кремль і лише після цього дають дозвіл на виступи в Україні. Гіпотетично, якщо ви вважаєте, що російській виконавці у нас виступають незаконно – то треба йти протестувати або до СБУ, яка дала дозвіл на такі гастролі, або до Верховної Ради, яка приймає відповідні закони.
Третє. Насилля як засіб чорного піару. Якщо вас ведуть (а велика ймовірність, що ведуться, а не ви самі проявили ініативу) не до державних органів, які мають займатись антикремлівською діяльністю. А – під якісь нічні клуби, торговельні центри, концер-холи і т.д., то існує висока ймовірність того, що ваші антиросійські переконання використовують конкуренти цих нічних клубів, ТРЦ і далі за списком. Ну або самопіар. Принаймні, російська співачка, яка запланована в StereoPlaza наскільки невідома, що її ім'я навіть ні разу не згадалось у новинах. На цю версію особливо вказує те, що протестувальники не використовували ніяких розпізнавальних знаків, прапорів. Ще один варіант, — навіть до війни у нас існували прошарки професійних протестувальників-рекетирів. Тобто, якщо хтось (наприклад, забудовник) не хотів давати «на лапу» сьогодні, завтра до нього могли прийти «обурена громадськість» посилена хлопцями «кримінальної зовнішності».
Четверте. Щоб там не було, але всі мають право на протест. Навіть конкуренти. Особливо, коли в людей зростає громадська відповідальність. Проблема в іншому. В тому, що протест, для того, щоб його почули, має використовувати протонасильницькі дії (петарди, фаєри, заклики до насилля). На жаль, це уже популяризована на сьогодні модель в Україні. Позитивом є те, що застосування прямого фізичного насилля викликає несприйняття більшістю суспільства того, хто його застосовує. Не зважаючи на ідеї, які він пропагує насиллям.
І останнє. Каналізація насилля. Будь-який протест спрямовує насилля в інтересах того, хто його організував. Проблема у тому, де було б це насилля, якби його не організовували і не спрямовували. Де б виплескували свій негатив ті, хто кидається в бійки? Тому, не можна говорити про те, що це лише негатив. Певний позитив у цьому теж є. Питання лише у тому, щоб всі прояви насилля швидко купіровались правоохоронцями. Щоб винних притягували до відповідальності, а суспільство знало про це. Щоб насилля на протесті не стала само по собі рекламою насилля взагалі.
