Проведення лайт-версії воєнного стану в Україні на перший погляд пройшло без наслідків. Хоча, це далеко не так.

По-перше, в Україні була обкатана така можливість – офіційна трансформація суспільства на військові рейки. І найважливіше це було не стільки в економічному чи у політичному вимірі, а саме в символічному. І представники влади, і суспільство подолали психологічний бар'єр і будуть готові до того, щоб запровадити військовий стан як відповідь на наступні агресивні дії Росії. Таке рішення уже не викличе подібного спротиву ні в українців, ні в парламенті. А тому, коли постане питання застосовувати складніші версії військового стану, особливо в умовах відновлення російського наступу – ми будемо спроможні це зробити.

По-друге, не треба забувати привід для запровадження воєнного стану – акт прямої агресії російських військових проти українських ВМС. Зараз мало хто пам'ятає, але напередодні конфлікту у Керченській протоці, на європейському порядку денному стояло питання про зменшення санкцій до Росії. А вже після нього і запровадження воєнного стану в Україні, акценти змінились — питання стояло уже між «продовжити старі санкції» чи «запровадити нові». І хоча поки що залишили старі (що вже перемога), та і можливість їх розширення все ще зберігається. Воєнний стан нагадав Європі, хто боронить її східні кордони.

По-третє, подолана низка комплексів у громадській думці, пов'язаних з воєнним станом: розпочинаючи від комендантських годин, масової мобілізації, вилучення майна й завершуючи тим, нам ніхто не дасть зовнішні кредити. Суспільство отримало зчеплення від подібних зрадницьких очікувань. Щонайменше щодо воєнного стану.

Четверте – воєнний стан сприяв безболісному проведення Собору в Україні та створенню Православної Української Церкви. Завдяки посиленню силового контролю в середині країни та – часткового блокуванню в'їзду радикальних «православних тітушок» з числа російських громадян, церковна революція відбулась відносно мирно.

Звичайно, якби це все відбулось в 2014-2015 рр, то і військовий стан, і його наслідки лояльніше б сприймались суспільством. А сьогодні – напередодні виборчої кампанії все що не робиться владою сприймається виключно як політичні технології. І тут завдання полягало не в тому, щоб відтермінувати вибори, як висловлювали побоювання напередодні запровадження воєнного стану. А у тому, щоб змінити порядок денний для суспільства. Щоб громадяни не забували, що у нас військовий конфлікт з Росією.

Але навіть якщо це і був піар, технічно – ці заходи були необхідні для країни. Ми усвідомили, що готові і мобілізаційно, і психологічно не лише до військового стану, але й до відповіді російському агресорові, якщо він знову розпочне широкомасштабний наступ.