Казки люблять всі: і ті, хто слухають, і ті, хто розповідає. Особливо ті, хто розповідає. Бо розповідачі якось побачили, що смачними і барвистими казками можна можна гарно заробляти і регулювати важливі, у ринкових взаємовідносинах, процеси попиту і пропозицій. Тут головне, аби казка була дуже страшною або багатообіцяючою. Тоді вдячність слухачів не знатиме меж.

Але є і невдячні слухачі.

І їх кількість та поведінка залежать від менталітету — чим Бог нагородив.

І ось ці невдячні слухачі намагаються самі писати і розповідати казки за власним сюжетом. За тим сюжетом, який їм диктує ситуація. Пропустимо таких невдячних слухачів, як Довбуш, Кармелюк чи Кобилиця, які вчора буле героями, а сьогодні стали «цинічними бандитами» і зосередимо свою увагу на документах.

«Хрестоматія з історії Української РСР»

за редакцією доктора історичних наук, професора Г.Я.Сергієнка

Київ, 1987

«3. З розповіді очевидця — священника А.Ковальського про збройну сутичку селян з військом у містечку Корсунь Київської губернії (квітень 1855 р.)

Маси народу підходили до нас усе ближче. Попереду йшли сім чоловік поруч і один із них ніс хліб у руках на білій хустині. Це був селянин с. Виграєв, на прізвисько Святенко... Підполковник Афанасьєв, бачачи, що йдуть із хлібом, пішов їм назустріч... Афанасьєв вигукнув: „На коліна!“, і всі люди впали навколішки; він підійшов до них ближче, на відстані 3-х сажен, почав їх запитувати: „Чого хочете?“. Вони пояснили, що прийшли скаржитися на кривди від князя і що хочуть бути вільними. Афанасьєв вимагав покори, каяття, говорив, що ніякої волі не буде, погрожував тяжкими карами. Розмова тривала хвилин десять. Раптом із правого боку, в натовпі, хтось, схопившись на ноги, підняв палицю догори і вигукнув: „Гик!“, такий само сигнал було подано і на лівому боці і миттю весь натовп зірвався на ноги і кинувся вперед. Усі, хто стояв перед ними, як-то: Афанасьєв, Янкуліо, справник, о. Петро Лебединцев і я побігли за ріг, проскочивши за солдатів, які, висуваючись наперед, перегородили собою вулицю від співацького корпусу до воріт диякона Костецького.

Селяни, підбігши до солдатів, почали віднімати рушниці. Унтер-офіцер подав команду: „Плі!“, але ж у ту мить над ним блиснула сокира і він упав мертвий...»

«4. Уривок із спогадів сучасника про антикріпосницький рух селян, відомий під назвою „Похід у Таврію з волею“ (1856 р.).

Селяни ...( перелік повітів і губерній України — вст. моя) яких підбурювали і повчали, тихо і таємно, зловмисні ненависники Росії, майже поголовно, з усім своїм майном і господарством, знялися з насиджених місць і пішли по волю в Крим...».

«5. З офіційних донесень місцевих властей про селянські заворушення на Харківщині та Катеринославщині (1858 р.)

У маєтку поміщиці Харківської губернії Москаленкової селяни виявили непослух, а потім заявили становому приставу, що вони і далі не підкорятимуться і не допустять, щоб карали їх товаришів. Вони були втихомирені за розпорядженням місцевого предводителя дворянства з допомогою військової команди.

Селяни поміщика Харківської губернії Чичеріна не слухались власника і чинили опір становому приставу, коли останній хотів покарати винних, а потім самовільно пішли з маєтку.

За дорученням начальника Катеринославської губернії місцевий штаб-офіцер корпусу жандармів відряджався в маєток поміщиці Беккер для втихомирення непокірних селян, ... тим більше небезпечне, що 20 тисяч навколишніх селян підтримували дух непокірності в зазначеному маєтку і чекали розв'язки події.»

Прикладів недовірливих слухачів казок на просторах України — безліч. В різні часи з різними сюжетами.

І ось тут напрошуються кілька висновків:

1) для українських казкарів: російські методички типу «снаряд дважды в одну воронку не попадает» в Україні не працюють;

2) для російських казкарів: голодомор 30-х років ХХ століття в Україні було організовано Москвою для винищення генетично непоступливих українців, аби заселити «звільнені» землі більш поступливими росіянами, які обожнюють казки про «величие»; але! не Росія створила життя на планеті Земля і не в силах Росії його знищити.