Зовсім випадково (?) збереглася вирізка, в якій Ярослав Дзира в статті «Чорні плями й білі материки в історії України» (опубліковано в «Молоді України») наводить цікаві факти про українських жінок з найстаріших часів.
«Вважають, що у ХІХ столітті було три найавторитетніших історики Києва — Володимир Антонович, Павло Житецький і Орест Левицький...
...Левицький на багатьох прикладах показав, що українська жінка-шляхтянка в ХVІ — ХVІІ ст. була рівноправною з чоловіками, мала такі ж громадянські права, особисту незалежність...
Олена Горностаєва, що походила з родини князів Чорторийських. Була фундатором Пересопницького монастиря, де збереглося знамените Пересопницьке Євангеліє, написане українською мовою (1556 — 1642 рр.). Олена склала для цього монастиря оригінальний статут, заснувала шпиталь для вбогих і недужих, а також школу для дітей.
Гальшка Гулевичівна (1575 — 1642рр.) — одна із засновниць Київського братства, монастиря, а також школи для дітей міщан і шляхти (1615р.).
Ганна Гойська в ХVІ ст. заснувала Почаївський монастир, де була друкарня.
Софія Михайлівна Чорторийська заснувала у своєму маєтку Рахманові на Волині друкарню і сама переклала з грецької на українську мову книги святого письма (євангельські та апостольські бесіди).
Софія Ружинська, волинська княгиня 1608 року, сама, орудуючи військовим загоном, що нараховував 6000 чоловік піхоти і кінноти, з військовою музикою і прапорами приступом здобула замок князів Корецьких в місті Черемоші...
Левицький пише, що подібних жінок-шляхтянок на Україні в ХVI — XVII ст. було чимало.
Можна ще, наприклад, назвати героїню хмельниччини Олену Зависну, яка 1654 року під час оборони Буші ввійшла до фортеці, підпалила пороховий льох і сама загинула разом із ворогами.
...Причину розлучень, які траплялися і в давнину, Левицький пояснював намаганням родин уникнути кровопролиття...
...Давньоруське право дозволяло необмежену кількість одружень (через те у князя Володимира було кілька сот дружин), а Литовський статут дозволяв одружуватися не більше чотирьох разів, а також із восьмого коліна кревних родичів. Одначе, за порушення подружньої вірності цей статут вимагав смертної кари, тобто, охороняв моральне здоров'я нації...
Левицький хотів бачити свої нариси (58 оповідань) надрукованими українською мовою, але смерть обірвала його задум...»
