Будинок замикає перспективу Ігорівської вулиці на перетині її з Братською. Зведений 1893 року за проєктом архітектора Володимира Ніколаєва. Єдина споруда, що зберіглася від наріжної садиби, яка належала наприкінці XIX – початку XX століть Катерині Антонівні Сорокіній.
Двоповерховий, з підвалом, цегляний, у плані Г-подібний, планування коридорно-анфіладне. Композиція фасадів асиметрична, наріжжя будинку виділено розкріповкою та завершено декоративним наметом, не передбаченим первісним проєктом. На розі розташовувався вхід до магазину. Пізніше дверний отвір перетворено на віконний. Інтер'єр був виконаний у ренесансному стилі.
Ігорівська, 9/1. 03.03.2024 року
Будинок є зразком житлового забудови2-ї половини XIX століття на наріжній ділянці. Наразі він не жилий. В середині все закрито плівкою, тому оцінити чи просто немає власника, чи споруда в аварійному стані — неможливо. Постановою Кабінету Міністрів України № 928 від 03.09.2009 року будівля визнана пам'яткою історії.
Що за геометрична фігура на адресній табличці?
У 1898 – 1914 роках з невеликими перервами у 1908-му та 1909-му в будинку проживав відомий археолог Вікентій В'ячеславович Хвойка.
Цікава історія, як Вікентій В'ячеславович взагалі вирішив зайнятись археологією. Майбутня знаменитість народилась 21 лютого 1850 року в селі Семін (нині в Чехії, а тоді було в Австрійській імперії), в селянській сім'ї збіднілих лицарів. У Празі закінчив комерційне училище. 1876 року з деяких причин втік до Російської імперії, оселився в Києві та почав працювати вчителем. Викладав німецьку мову, фехтування та малювання. Вирощував нові сорти хмелю, проса та придумав способи їхньої переробки, про що писав наукові роботи. Праці Хвойки на цій ниві були оцінені похвальним листом та бронзовою медаллю на виставках у Ромнах (1884) та Харкові (1897), срібною медаллю на Паризькій сільськогосподарській виставці (1889) – там його обрали членом Французької національної сільськогосподарської, промислової та комерційної академії.
Певний час Хвойка мешкав під Києвом, у селі Петрушки (Святошинський район), у маєтку чеської сім'ї Дефорен. Там в нього був сарай-лабораторія, де вчений працював і зберігав все добро – малюнки, креслення, медалі. 1890 року сарай згорів.
Хвойка спостерігав, як робітники розчищали згарище, і помітив, що разом із землею вони кидають лопатами якісь скельця синього, зеленого та рожевого кольорів. Вікентій В'ячеславович відмив їх та показав у Києві любителям старовини. Ті визначили у знахідці браслети часів Київської Русі.
Вчений виручив за них 60 рублів, що було значно більше, ніж його заробіток в царині ботаніки. Так Хвойка захопився археологією, у якій зробив для наших країв мабуть більше, ніж всі інші археологи, та поклав основу багатьом наступним напрацюванням. Він відкрив трипільську, черняхівську, зарубинецьку культури, пам'ятники ще більш сивої давнини, у тому числі – Кирилівську стоянку. Вікентій В'ячеславович був одним із засновників Київського міського музею старожитностей та мистецтв (сучасний Національний музей історії України).
Здається, вчений мав не лише фінансову зацікавленість, але і потяг до пізнання давніх часів. Помер 2 листопада 1914 через туберкульоз. Похований на Байковому кладовищі. 1967-го на фасаді будинку на Ігорівській, 9/1 на пошанування вченого встановлено гранітну меморіальну дошку із зображенням амфори.
Джерела:
- Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання у двадцяти восьми томах. Київ. Кн 1. Ч. 1. А–Л Відповідальний редактор П.Тронько.– К.: Головна редакція Зводу пам'яток історії та культури України при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М.Р. Бажана – 1999 – 584 с.
- Новий звіт пам'яток історії та культури http://new.pamyatky.kiev.ua/
- Ностальгия. Киев. Прогулка по старому городу https://oldkiev.top/
- Петр Семилетов Ересь о Киеве – Самвидав – 2015
