Будинок на Челюскінців, 3 (стара нумерація) зведений у 1936 році для працівників «Укрм'ясотресту». Ця контора була заснована у січні 1928 року для централізованого провадження операцій по заготовці, переробітку та торгівлі м'ясними продуктами як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Згідно Статуту, «Укрм'ясотрест» становив самостійну господарчу одиницю і діяв на засадах комерційного розрахунку за плановими завданнями, що їх встановлював Наркомторг УСРР. Проте у 1928-му більшовистська влада почала згортати неп, і «Укрм'ясотрест» на практиці став установою, що контролювала виконання планів по м'ясозаготівлі.

Наприклад, акт від 19 січня 1931 року: «Я, голова Гвіздавської сільради Бердичівської міськради, Швед Й. К. у присутності члена сільради Марківського Людвіга А., ст. сільвиконавця Кудінського Й. та виконавця Орлівського Ст. С. склали цей акт на Франівську Павліну Іванову в тім, що на неї 18 січня 1931 р. було накладено м'ясозаготівлю в кількості 3-х штук рогатої худоби та одного кабана, яка доведена до двору як тверде завдання. З 18 на 19 січня 1931 р. вночі кабана, який був під твердим завданням, заколола. 19 січня 1931 р. м'ясо забрано сільрадою і направлено передачею в „Укрм'ясотрест“. Винного, як злісного куркуля-зривника, просим притягнути до відповідальності. Голова с[іль]р[ади] [Й. К. Швед]. Член с[іль]р[ади] [Л. А. Марківський]. Виконавець [Й. Кудінський].»

В 1934 році, коли Київ став столицею УСРР, сюди переїхало і правління «Укрм'ясотреста». Його працівників вирішили поселити на вулиці Челюскінців, біля так званої Костьольної площі (народна назва ділянки, де в 1939–1940 рр. з'явився сквер).

Проект розробив відомий архітектор Михайло Гнатович Гречина. Це представник наступного покоління київських зодчих, які прийшли на зміну майстрам царської епохи. В 1930 році Гречина закінчив архітектурний факультет Київського художнього інституту. Його наставником був сам Павло Федотович Альошин – зодчий, що вмів оперувати різними архітектурними стилями. Ще під час навчання Михайло Гнатович працював старшим техніком Проектного бюро будівництва Київського вокзалу під керівництвом Олександра Вербицького. Поруч з Гречиною свій творчий шлях починав ще один видатний майстер – Йосип Юлійович Каракіс, який закінчив Художній інститут роком раніше.

Серед довоєнних робіт Гречини слід відзначити реконструкцію стадіону «Динамо» 1937 року та керівництво зведенням стадіону ім. Хрущова в 1937–1941 рр. (зараз – НСК «Олімпійський»). Воював, нагороджений медаллю «За відвагу». Після Другої світової керував зведенням Палацу спорту (1960), Північно-Броварського масиву (1963), готелю «Русь (1965–1979), реконструкцією Центрального стадіону (1967).

Будинок для працівників „Укрм'ясотресту“ Гречина спроектував у стилі постконструктивізму – перехідного направлення між суто раціональними спорудами конструктивізму та пишністю совєтського неоренесансу, так званого сталінського ампіру. (Згадаємо, що наставником Михайла Гнатовича був Павло Альошин – майстер всіх цих стилів.)

Конструктивістське направлення в архітектурі народилося ще до революції 1917 року і передбачало максимально раціональне планування будівель, як можна більше пристосування їх до потреб людини. При цьому зовнішньому декору приділялось дуже мало уваги. В 1920-х конструктивізм зайняв панівне становище у совєтській архітектурі. Та на початку 1930-х ситуація змінилася: країна, в який переміг соціалізм, потребувала вітрини з пишних, нарядних споруд. Совєтський неоренесанс не настав одразу: від конструктивізму його відділяє короткочасний перехідний період, коли будівлі ще не мали ампірської пишноти, проте вже не мали і суто раціонального планування.

Будинок на Костьольній був одним із останніх прикладів постконструктивістського планування. До елементів конструктивізму відносяться, наприклад, суцільне скління сходів та низькі вікна конструктивістської форми на останньому поверсі.

Фасад споруди фланкований двома розкріповками з парадними входами. Між ними на рівні третього – п'ятого поверхів оздоблений напівколонами, на яких до реконструкції 1990-х років стояли статуї. Перший поверх центральної частини будівлі оформлений рустом.


Челюскінців, 3. 1938-1941 рр.

Наприкінці минулого століття скульптури, що стояли на напівколонах, мали жалюгідний вигляд, тому їх прибрали. Громаду про це не повідомили, а тому розмови про раптове зникнення статуй тривали ще досить довго.

Наказом 2008 року Міністерство культури внесло житловий будинок „Укрм'ясотресту“ до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятку архітектури та містобудування місцевого значення (охоронний № 527/9-Кв). Нажаль, статус пам'ятника не зберігає споруду від подальшої руйнації.

 

Література:

  1. Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України за 1928 рік. Відділ 2, ч. 7-12. // Народний комісаріат юстиції. – Харків: Укрголовліт, 1928 – 227 с.
  2. Голодомор-геноцид. Документи: Акт Гвіздавської сільради Бердичівської міськради про самовільний забій П. І. Франівською кабана, що був призначений для виконання твердого завдання по м'ясозаготівлі. Передруковано з ДАЖО. – Ф. Р — 5149, оп. 1, спр. 45. – Арк. 34.Рукопис. Оригінал.
  3. Гречина Михайло Гнатович// Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М.П. Бажан; редкол.: О. К. Антонов та ін. – 2-ге вид. – К. : Головна редакція УРЕ, 1979. – Т. 3: Гердан – Електрографія. – 551 с.
  4. Створення спортивного комплексу Республіканського стадіону в місті Києві // Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки 
  5. В КМДА розповіли, коли з київських будинків прибрали скульптури // Хмарочос
  6. Олена Мокроусова  Лінія долі на долоні Києва – К.: Либідь, 1928 – 96 с.