У першій половині ХІХ ст. парафії Святого Олександра належала досить велика земельна ділянка, приблизно 1,6 га, прилегла до рогу сучасних непарних номерів вулиць Костьольної та Трехсвятительської. На гравюрі Наполеона Орде 1870 року добре видно парафіяльний сад, який каскадом спускався від будівлі храму. Наявність такого великого землеволодіння було прямою необхідністю, оскільки у той час не лише приватні особи, але й міські парафії жили значною мірою за рахунок власного городньо-садового господарства. З плином часу та відходженням міст від сільського садибного типу, потреба у таких великих садових ділянках поступово відпадала, території колишніх садів поступово забудовувалися. Так відбулося і з територією плебанії костьолу св. Олександра.

Наполеон Орде. Театральна площа. Гравюра 1870 року

Ділянка на Трьохсвятительскій, 7 зберіглася незабудованою аж до початку XX століття. 8(21) травня 1907 року костьол здав садибу площиною 500 кв. сажнів (2276 кв. м) у тимчасову оренду шляхтянці М. Бржезинській. В Києві на Мільйонній, 8 (зараз – вул. Панаса Мирного) діяло фотоательє М. Бржезинської, що мало романтичну назву «Фато-Моргана». Можливо, орендарка ділянки на Трьохсвятительській та власниця фотоательє – це одна й та сама особа.

Фотоательє М.Бржезинської. Під світлиною зображені логотип закладу — «МБ» та підпис господарки

За наступною угодою від 11(24) травня 1911 року, укладеною за сприяння архітектора Кароля Іваницького, орендатором терміном на 32 роки з правом забудови ділянки став інженер Гаврило Петрович Позняков.

У 1884 – 1893 роках Позняков, нещодавній випускник петербурзького будівельного училища, працював молодшим архітектором будівельного відділення Київського губернського правління. Невідомо, якими справами Гаврила Петрович займався на своїй посаді, проте кінець його кар'єри був жалюгідний: Познякова звільнили через «полное несоответствиее … нравственных и служебных качеств с возложенными на него… обязанностями.»

Гаврило Петрович Позняков

Після звільнення Гаврило Петрович не зник з мапи київської історії. Він зайнявся приватним бізнесом, заснував власну фірму з проектування господарських споруд, почав купувати земельні ділянки, на яких зводив прибуткові будинки за власними проектами. У кінцевому підсумку, Позняков володів п'ятьма садибами. Майже все, що збудував Гаврила Петрович, зберіглося до нашого часу. В його особняку на вулиці Івана Франка, 19 (колишній Нестеревській) тепер розміщується Міністерство культури України, а на розі Малої Житомирської та Софіївської ще донедавна діяли лазні – колишні так звані «лазні Полякова» або «Центральні торгові лазні». Їх розташування та запропонований сервіс приваблювали багатьох київських купців: поруч знаходились Міська дума та біржа. А ще деяких клієнтів лазень спокушала «додаткова послуга» – номера з дівчатами.

Лазні на Малий Житомирській, 3а. Кін.1970-х — поч. 1980-х рр.

Ще одна садиба Познякова виходила одночасно на вулиці Михайлівську та Трьохсвятительську. Гаврило Петрович є автором знаменитого будинку-обманки на Трьохсвятительскій, 11. Київський рельєф з його пагорбами примушував архітекторів відшукувати нестандартні виходи з ситуацій. Тому зі сторони центрального фасаду (вул. Трьохсвятительська) кам'яниця має три поверхи, з двору ж (вул. Мала Житомирська) їх цілих п'ять. Колись цією особливістю користувалися місцеві шахраї-фарцовщики, взявши гроші у довірливих громадян, вони на секундочку забігали до будинку і, поки їх чекали біля головного входу, спускалися на два поверхи нижче, виходили в дворі і зникали. От будинок і стали називати обманкою.

Трьохсвятительська, 11. Світлина з Google Map

Оренда частини саду костьолу стала логічним продовженням цієї садиби. На орендованій ділянці Гаврила Петрович за своїм власним проектом звів двоповерхову на цокольному поверсі, цегляну споруду. В архітектурному вирішенні будівлі поєднані раціоналістичні та ретроспективні тенденції пізнього модерну. Композиція головного фасаду асиметрична, центральну вісь виділено ризалітом з високим вікном сходової клітки та пласким ступінчастим щипцем, бічні осі намічено розкріповками. В оздобленні першого поверху використано модернізовані неоренесансні форми: пілястри іонічного ордера в міжвіконних простінках та високі сандрики у вигляді карниза на консолях. Надвіконні й підвіконні фільонки доповнено рослинними рельєфами з мотивами стилізованих волют і пальмет. Прямокутні без лиштв вікна другого поверху розміщені на тлі рустованого поля стіни.

Під час Першої світової кам'яниця належала костьолу і частково була заселена спадкоємцями Познякова. У 1926 – 1927 роках перебувала на балансі Житкоопу, пізніше її займали районна поліклініка, сімейна амбулаторія. У 2011 році амбулаторія переїхала в інше приміщення, хоча і залишила споруду на Трьохсвятительскій, 7 за собою. Наразі будівля порожня, в занедбаному стані.

Трьохсвятительська, 7. Задній фасад

 

Література:

  1. Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання у двадцяти восьми томах. Київ. Кн 1. Ч. 2. М–С Відповідальний редактор П.Тронько.– К.: Головна редакція Зводу пам'яток історії та культури України при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М.Р. Бажана – 2003 – С. 585–1216.
  2. Костьол Святого Олександра: 200 років історії. Лекція історика, архівіста Ганни Путової у хатині-музеї Тараса Шевченка в рамках «зустрічей на Козиному болоті» 14 січня 2017 р.
  3. Киев | 1840 — 1917 | Все фотографы и фотоателье // FotoTikon
  4. Олена Мокроусова Подробиці життя: маловідомі факти біографій київських зодчих ХІХ — поч. ХХ ст.