Будинок на Костьольній, 6 не привертає уваги архітектурними принадами фасаду. Та його важко не помітити, перш за все через довжину – чи то піднімаєшся, чи то спускаєшся вулицею, а він все не кінчається. Таких великих ділянок на Костьольній не було: дім, зведений у совєтські часи, розмістився на території двох садиб – №№ 5 та 7 (стара нумерація йшла зверху).
Власники садиби № 5 відомі з самого початку XIX століття. Історія землеволодіння, як і більшості маєтків між Хрещатиком та Костьольною, розпочалася з Хрещатика. Першій будинок у передмісті «Новий Хрещатик» спорудила на початку 1800-х років прапорщиця Попова, згодом домоволодіння змінило кількох власників. 1844 року ділянку придбав власник однієї з найперших у місті та дуже популярної кав'ярні на Михайлівській вулиці, колишній міський голова (1841–1843) Готліб Андрійович Фільке.
1846 року підприємець зі сторони Хрещатика замість старої забудови завершив зведення триповерхового дому з господарчими спорудами. Будівництво велося з таким розмахом, що власниця сусідньої ділянки Лизавета Сергіївна Шебеко скаржилась на колишнього міського голову, начебто його дії загрожують її старому будиночку.
1861 року спадкоємці Фінке продали садибу з кам'яним триповерховим будинком, флігелем, службами та садом зі сторони Костьольної трьом рідним братам – купцям 1-ої гільдії та спадковим почесним громадянам Степану (Стефану), Миколі та Матвію Миколайовичам Широковим. Поступово (у 1867 та у 1875 рр.) Микола Широков викупив у старшого та молодшого братів їхні частки та залишився єдиним домовласником.
У 1880 році новим власником садиби став Микола Якович Оглоблін – один з п'яти найзнаменитіших книгарів Києва. З кінця 1880-х рр. та упродовж більше ніж двадцяти років Оглоблін був основним постачальником книг для Київської міської публічної бібліотеки, через його книгарні оформлялася передплата на періодичні видання; неодноразово дарував бібліотеці твори друку.
Новий домовласник розгорнув значну активність. У 1884 році для вирівнювання ділянки він зажадав придбати частину Костьольної площі (таку неофіційну назву мав простір біля костьолу, де у 1939–1940 роках розбили сквер). Але активна протидія ксьондза Кржижановського завадила планам книготорговця. Довелося Миколі Оглобліну реалізовувати свої проекти в межах існуючої ділянки.
Основні будівельні роботи датуються 1887 – 1888 роками та пов'язані з ім'ям найбільш плідного київського архітектора Андрія-Фердинанда Кіндратовича Краусса (українська Вікіпедія налічує 90 споруд, зведених за проектами Краусса). Чоловий фасад головної будівлі був переоформлений у неоренесансних формах, після чого стара споруда стала схожа на масову забудову Києва кінця XIX століття.
Всі перетворення Оглобліна відбулися зі сторони Хрещатика – у частині садиби, що виходила на Костьольну, залишився сад з двома альтанками.
Історія садиби № 7 складається з двох частин – власне історія тієї ділянки, що виходила на вулицю Костьольну, та ділянку з боку Хрещатика за № 12 (зараз – № 14). 1880 року хрещатицьку частину викупила Кароліна Владиславівна Ярошинська. Роль цієї жінки в історії польської громади Києва значна, але маловідома. Родина Ярошинських – Кароліни Владиславівни та її чоловіка Йосипа Францевича – володіла кількома великими садибами в центрі міста. Кароліна Ярошинська брала активну участь у діяльності Київського римо-католицького благодійного товариства. На власній ділянці за адресом Юрківська, 1 вона утримувала притулок для дівчат. Там у 1910 році Кароліна Владиславівна ініціювала будівництво римо-католицької каплиці. Був розроблений і навіть погоджений проект, але остаточного дозволу домовласниця не одержала. Причиною відмови стала пропольська діяльність благодійного товариства.
У 1882 році Ярошинська викупила у австрійського підданого купця 2-ї гільдії Франца Станіславовича Людвиковського суміжну ділянку по вулиці Костьольній – частину його великої садиби, що виходила на Хрещатицьку/Думську площу. Так утворилося ще одне землеволодіння, обмежене двома паралельними вулицями – Хрещатиком та Костьольною. З боку останньої садиба мала номер 7. За допомогою архітектора Олександра Ромуальдовича Хойнацького нова власниця дещо змінила будинки на Хрещатику, але на Костьольну свою активність не поширила – там приємніше було мати фруктово-декоративний сад із альтанкою та фонтаном.
Отже, обидві садиби №№ 5 та 7 по вулиці Костьольній проіснували окремо до другої половини 1920-х років. Будинок одного з перших у Києві житлових кооперативів під романтичною назвою «Сяйво» був зведений за проектом архітектора Миколи В'ячеславовича Холостенко в проектно-будівельній організації «Житлокоопбуд». Його проектні креслення не зберіглися. Вартість будівництва – 460 тисяч рублів.
У книжці «Будова соціалістичного Києва» (1932 р.), яка є найважливішим джерелом з історії довоєнної архітектури, спорудження датується 1927 роком. І цю дату використовують більшість сучасних дослідників. Проте Микола Холостенко – автор проекту – у переліку своїх робот записав: проектування – 1929 – 1930 рр., будівництво – 1930 – 1932 рр. Мабуть, архітектор мав рацію: у 1927 році Холостенко ще навчався у Київському художньому інституті, отже, навряд, чи міг самостійно вести роботи. Потім, у 1928 – 1929 роках працював у Харкові.
Чотириповерхова з напівпідвалом п'ятисекційна кам'яниця стала прикладом майстерного проектування та забудови складного рельєфу в гармонії з історичним плануванням. Поставлений там, де вулиця розширюється та починається бульварна частина, будинок зверху здається наріжним. Оригінальна планово-просторова композиція нагадує ламану лінію – за рахунок повороту секцій, виступів у бік двору та ступінчатого розташування об'ємів на рельєфі. Дві секції (у верхній частині ділянки) мають по дві, решта – по три квартири на кожному поверсі. Всього в будинку 55 квартир, більшість із них – трикімнатні, решта мають по одній, дві та чотири кімнати (всього в будинку 162 кімнати). В композиції фасадів основну роль відіграють поєднання великих об'ємів, ритмічний ряд віконних прорізів, згрупованих по вертикалі, природна фактура і колір відкритої цегли.
Будівлю вирішено у формах конструктивізму, що панував у 1920-х – початку 1930-х років. Та зі зміною ставлення влади до цього стилю, зодчі почали цуратися своїх творінь. Не оминув цієї участі й Микола Холостенко: всю свою подальшу кар'єру архітектора Миколі В'ячеславовичу довелося виправдовуватися за «помилку молодості».
Під час Другої світової війни будинок на Костьольній, 5-7 (тогочасна нумерація) суттєво пошкодила пожежа. Оскільки стан мурування був задовільний, то споруду змогли відновити. Після реконструкції, у 1950 році, задумали навіть надбудувати ще один поверх – житла у післявоєнному Києві катастрофічно не хватало. Але Технічно-Експертна рада міськради цю надбудову не схвалила.
7 листопада 2008 року наказом Міністерства культури і туризму України № 1285/0/16-08 будинок занесений до держреєстру пам'яток архітектури місцевого значення як пам'ятка містобудування та архітектури (охоронний номер 527/4-Кв).
На початку 1960-х років у квартирі № 41 проживав Георгій Йосипович Сухомел (1888–1966) – вчений у галузі гідравліки й гідромеханіки, академік АН УРСР (з 1951 р.), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1957 р.). У ці роки працював науковим консультантом Інституту гідромеханіки. У своїх дослідженнях розвинув теорію нерівномірного руху рідини з вільною поверхнею у відкритих водотоках, розв'язав ряд проблем інженерної гідравліки, автор понад 100 наукових праць.
У 1981 – 2012 роках у будинку проживав Володимир Григорович Турець (1945–2012) – відомий український співак, Народний артист України, професор. Тридцять сім років працював солістом Академічного українського народного хору ім. Г. Верьовки.
Джерела:
- Олена Мокроусова Лінія долі на долоні Києва – К.: Либідь, 2018 – 96 с.
- Меценати, що подарували значні книжкові колекції // Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого
- Будова соціалістичного Києва. Видання Київської міськради – К.: Шоста друкарня ОВОУ УПП, 1932 – 171 с.
- Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання у двадцяти восьми томах. Київ. Кн 1. Ч. 1. А–Л Відповідальний редактор П.Тронько.– К.: Головна редакція Зводу пам'яток історії та культури України при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М.Р. Бажана – 1999 – 584 с.
- Новий звіт пам'яток історії та культури
- Турець Володимир // Золотий Фонд української естради