Будинок на Костьольній, 6 не привертає уваги архітектурними принадами фасаду. Та його важко не помітити, перш за все через довжину – чи то піднімаєшся, чи то спускаєшся вулицею, а він все не кінчається. Таких великих ділянок на Костьольній не було: дім, зведений у совєтські часи, розмістився на території двох садиб – №№ 5 та 7 (стара нумерація йшла зверху).

Власники садиби № 5 відомі з самого початку XIX століття. Історія землеволодіння, як і більшості маєтків між Хрещатиком та Костьольною, розпочалася з Хрещатика. Першій будинок у передмісті «Новий Хрещатик» спорудила на початку 1800-х років прапорщиця Попова, згодом домоволодіння змінило кількох власників. 1844 року ділянку придбав власник однієї з найперших у місті та дуже популярної кав'ярні на Михайлівській вулиці, колишній міський голова (1841–1843) Готліб Андрійович Фільке.

1846 року підприємець зі сторони Хрещатика замість старої забудови завершив зведення триповерхового дому з господарчими спорудами. Будівництво велося з таким розмахом, що власниця сусідньої ділянки Лизавета Сергіївна Шебеко скаржилась на колишнього міського голову, начебто його дії загрожують її старому будиночку.

Будинок Фільке на панорамі Гроте 1850 року

1861 року спадкоємці Фінке продали садибу з кам'яним триповерховим будинком, флігелем, службами та садом зі сторони Костьольної трьом рідним братам – купцям 1-ої гільдії та спадковим почесним громадянам Степану (Стефану), Миколі та Матвію Миколайовичам Широковим. Поступово (у 1867 та у 1875 рр.) Микола Широков викупив у старшого та молодшого братів їхні частки та залишився єдиним домовласником.

У 1880 році новим власником садиби став Микола Якович Оглоблін – один з п'яти найзнаменитіших книгарів Києва. З кінця 1880-х рр. та упродовж більше ніж двадцяти років Оглоблін був основним постачальником книг для Київської міської публічної бібліотеки, через його книгарні оформлялася передплата на періодичні видання; неодноразово дарував бібліотеці твори друку.

Новий домовласник розгорнув значну активність. У 1884 році для вирівнювання ділянки він зажадав придбати частину Костьольної площі (таку неофіційну назву мав простір біля костьолу, де у 1939–1940 роках розбили сквер). Але активна протидія ксьондза Кржижановського завадила планам книготорговця. Довелося Миколі Оглобліну реалізовувати свої проекти в межах існуючої ділянки.

Основні будівельні роботи датуються 1887 – 1888 роками та пов'язані з ім'ям найбільш плідного київського архітектора Андрія-Фердинанда Кіндратовича Краусса (українська Вікіпедія налічує 90 споруд, зведених за проектами Краусса). Чоловий фасад головної будівлі був переоформлений у неоренесансних формах, після чого стара споруда стала схожа на масову забудову Києва кінця XIX століття.

Перероблений будинок Фільке на Воровського, 12. 1932-1934 рр. 

Всі перетворення Оглобліна відбулися зі сторони Хрещатика – у частині садиби, що виходила на Костьольну, залишився сад з двома альтанками.

Історія садиби № 7 складається з двох частин – власне історія тієї ділянки, що виходила на вулицю Костьольну, та ділянку з боку Хрещатика за № 12 (зараз – № 14). 1880 року хрещатицьку частину викупила Кароліна Владиславівна Ярошинська. Роль цієї жінки в історії польської громади Києва значна, але маловідома. Родина Ярошинських – Кароліни Владиславівни та її чоловіка Йосипа Францевича – володіла кількома великими садибами в центрі міста. Кароліна Ярошинська брала активну участь у діяльності Київського римо-католицького благодійного товариства. На власній ділянці за адресом Юрківська, 1 вона утримувала притулок для дівчат. Там у 1910 році Кароліна Владиславівна ініціювала будівництво римо-католицької каплиці. Був розроблений і навіть погоджений проект, але остаточного дозволу домовласниця не одержала. Причиною відмови стала пропольська діяльність благодійного товариства.

У 1882 році Ярошинська викупила у австрійського підданого купця 2-ї гільдії Франца Станіславовича Людвиковського суміжну ділянку по вулиці Костьольній – частину його великої садиби, що виходила на Хрещатицьку/Думську площу. Так утворилося ще одне землеволодіння, обмежене двома паралельними вулицями – Хрещатиком та Костьольною. З боку останньої садиба мала номер 7. За допомогою архітектора Олександра Ромуальдовича Хойнацького нова власниця дещо змінила будинки на Хрещатику, але на Костьольну свою активність не поширила – там приємніше було мати фруктово-декоративний сад із альтанкою та фонтаном.

Отже, обидві садиби №№ 5 та 7 по вулиці Костьольній проіснували окремо до другої половини 1920-х років. Будинок одного з перших у Києві житлових кооперативів під романтичною назвою «Сяйво» був зведений за проектом архітектора Миколи В'ячеславовича Холостенко в проектно-будівельній організації «Житлокоопбуд». Його проектні креслення не зберіглися. Вартість будівництва – 460 тисяч рублів.

У книжці «Будова соціалістичного Києва» (1932 р.), яка є найважливішим джерелом з історії довоєнної архітектури, спорудження датується 1927 роком. І цю дату використовують більшість сучасних дослідників. Проте Микола Холостенко – автор проекту – у переліку своїх робот записав: проектування – 1929 – 1930 рр., будівництво – 1930 – 1932 рр. Мабуть, архітектор мав рацію: у 1927 році Холостенко ще навчався у Київському художньому інституті, отже, навряд, чи міг самостійно вести роботи. Потім, у 1928 – 1929 роках працював у Харкові.

Чотириповерхова з напівпідвалом п'ятисекційна кам'яниця стала прикладом майстерного проектування та забудови складного рельєфу в гармонії з історичним плануванням. Поставлений там, де вулиця розширюється та починається бульварна частина, будинок зверху здається наріжним. Оригінальна планово-просторова композиція нагадує ламану лінію – за рахунок повороту секцій, виступів у бік двору та ступінчатого розташування об'ємів на рельєфі. Дві секції (у верхній частині ділянки) мають по дві, решта – по три квартири на кожному поверсі. Всього в будинку 55 квартир, більшість із них – трикімнатні, решта мають по одній, дві та чотири кімнати (всього в будинку 162 кімнати). В композиції фасадів основну роль відіграють поєднання великих об'ємів, ритмічний ряд віконних прорізів, згрупованих по вертикалі, природна фактура і колір відкритої цегли.

Костьольна,6. Вигляд від Хрещатика, 14

Будівлю вирішено у формах конструктивізму, що панував у 1920-х – початку 1930-х років. Та зі зміною ставлення влади до цього стилю, зодчі почали цуратися своїх творінь. Не оминув цієї участі й Микола Холостенко: всю свою подальшу кар'єру архітектора Миколі В'ячеславовичу довелося виправдовуватися за «помилку молодості».

Під час Другої світової війни будинок на Костьольній, 5-7 (тогочасна нумерація) суттєво пошкодила пожежа. Оскільки стан мурування був задовільний, то споруду змогли відновити. Після реконструкції, у 1950 році, задумали навіть надбудувати ще один поверх – житла у післявоєнному Києві катастрофічно не хватало. Але Технічно-Експертна рада міськради цю надбудову не схвалила.

7 листопада 2008 року наказом Міністерства культури і туризму України № 1285/0/16-08 будинок занесений до держреєстру пам'яток архітектури місцевого значення як пам'ятка містобудування та архітектури (охоронний номер 527/4-Кв).

На початку 1960-х років у квартирі № 41 проживав Георгій Йосипович Сухомел (1888–1966) – вчений у галузі гідравліки й гідромеханіки, академік АН УРСР (з 1951 р.), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1957 р.). У ці роки працював науковим консультантом Інституту гідромеханіки. У своїх дослідженнях розвинув теорію нерівномірного руху рідини з вільною поверхнею у відкритих водотоках, розв'язав ряд проблем інженерної гідравліки, автор понад 100 наукових праць.

У 1981 – 2012 роках у будинку проживав Володимир Григорович Турець (1945–2012) – відомий український співак, Народний артист України, професор. Тридцять сім років працював солістом Академічного українського народного хору ім. Г. Верьовки.

Джерела:

  1. Олена Мокроусова Лінія долі на долоні Києва – К.: Либідь, 2018 – 96 с.
  2. Меценати, що подарували значні книжкові колекції // Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого
  3. Будова соціалістичного Києва. Видання Київської міськради – К.: Шоста друкарня ОВОУ УПП, 1932 – 171 с.
  4. Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання у двадцяти восьми томах. Київ. Кн 1. Ч. 1. А–Л Відповідальний редактор П.Тронько.– К.: Головна редакція Зводу пам'яток історії та культури України при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М.Р. Бажана – 1999 – 584 с.
  5. Новий звіт пам'яток історії та культури
  6. Турець Володимир // Золотий Фонд української естради