Блокнот Киянина: БУДИНОК ДЛЯ АКАДЕМІКІВ (вул. Костьольна, 15; кол. Челюскінців, 4)

У глибині давньої костьольної садиби у 1934 році розпочалося спорудження будинку для співробітників АН УСРР. Проект у стилі пізнього конструктивізму склав Володимир Гнатович Заболотний. Будівництво велося господарчим способом – тобто силами самого житлово-будівельного кооперативу інженерно-технічних робітників. Основні роботи завершено у 1936-му, тому в переліку власних здобутків Заболотний датував проект 1934 – 1936 роками, хоча насправді будівництво тривало ще довго. Проявилися всі вади планової економіки: брак коштів, дефіцит будівельних матеріалів і, звісно, якість робіт. Новобудову почали заселяти ще незавершеною – у 1939 році невиконаним залишався 1% запланованого.

Будинок був частково пошкоджений під час Другої Світової, поновлений у 1945-му.

На об'ємно-просторове вирішення споруди вплинув перепад рельєфу. План має складну ступінчасту конфігурацію. Будівля чотириповерхова, на високому цоколі, цегляна, п'ятисекційна. На кожному поверсі в секції по дві квартири, за винятком секції на перепаді рельєфу, де з кожного сходового майданчика передбачено вхід в одну квартиру. Будинок має три-, чотири- і п'яти- кімнатні квартири.

План першого поверху.

Конструктивізм споруди, так би мовити, не є «щирим». Справа в тому, що основою справжніх конструктивістських будівель є залізобетон – на той час дефіцитний матеріал в Совєтському Союзі. Тому використали звичайну цеглу, а потім покрили штукатуркою «під бетон».

2008 рік. Дуже добре помітна ступінчата конфігурація кам'яниці.

Цегляний декор головного фасаду проявлений облямуванням вікон елементами ордерності, тягами, вінцевим карнизом на близько розташованих один від одного кронштейнах. Особливу увагу приділено заглибленим парадним входам, акцентованим своєрідними консольними порталами.

Після Другої Світової в будинку мешкало чимало видатних науковців – десятки знакових імен: фізиків, хіміків, математиків, археологів, геологів, астрономів, зоологів, лікарів, вчених у галузі металургії, електротехніки та обчислювальної техніки. Звідси і неофіційна назва кам'яниці – «Науковець». Існує навіть легенда, що для того, щоб знайти рішення якогось складного наукового завдання, слід прогулятися вздовж будинку.

*****

У 1940-х рр. у квартирі № 22 проживав Михайло Олексійович Лаврентьєв (1900 – 1980) – вчений у галузі математики та механіки, акад. АН УРСР (з 1939 р.), акад. АН СРСР (з 1946 р.). У 1945–49 рр. – віце-президент АН УРСР, одночасно – директор Інституту математики АН УРСР (1939–1941, 1944–1949). Наукові праці стосуються теорії множин, загальної теорії функцій, теорії диференційних рівнянь.

У воєнні та післявоєнні роки займався питаннями керованого вибуху, струмкової обтічності кулі, колового вихору, детонації, кумулятивного ефекту (посилення дії вибуху шляхом його концентрації в заданому напрямку, що досягається застосуванням заряду з конічною виїмкою, основа якої звернена у бік об'єкта, що уражається, а детонатор розташовується біля вершини виїмки). За «лабораторію» слугували яри Феофанії поблизу напівзруйнованого Пантелеймонівського собору. Тут трапився випадок, який міг закінчитись трагічно. Михайло Олексійович з двома співробітниками копали яму. Раптом під лопатою заскреготів метал. Виявилося, що це міни, залишені фашистами.

Пам'ять Михайла Олексійовича Лаврентьєва вшанована меморіальною дошкою на фасаді Костьольної, 15. Крім того, в Україні з 1997 року за видатні математичні досягнення присуджується премія НАН України імені Михайла Лаврентьєва.

*****

Наприкінці 1940-х рр. у квартирі № 28 проживав Микола Миколайович Боголюбов–старший (1909–1992) – фізик-теоретик та математик, академік АН УРСР (з 1948 р.), академік АН СРСР (з 1953 р.), заслужений діяч науки УРСР (з 1970 р.). У період проживання в цьому будинку – професор, завідувач кафедри Київського університету (1936–1950 рр.), відзначений Державною премією СРСР (1947 р.). Досліджував питання теорії нелінійних коливань, статистичної фізики, заклав основи сучасної теорії кінетичних явищ, створив у Києві наукову школу нелінійної механіки.

Роботи Боголюбова лежать у різних областях фізики та математики. Його вміння виділяти загальні елементи у, здавалося б, найбільш різнорідних царинах зробили можливим плідне взаємне перенесення ідей та методів. На Заході взагалі певний час лунало припущення, що Боголюбов – це псевдонім, за яким заховано одразу декілька вчених.

У 1947-му Боголюбов дав математичне обґрунтування квантовомеханічної теорії надплинності (стан речовини, в якому вона втрачає в'язкість/внутрішнє тертя). Стаття, в якій було сформульовано цю теорію, протягом багатьох років залишалася однією з найцитованіших робіт сучасності.

Життя та творчість Миколи Боголюбова до останніх його днів були тісно пов'язані з Україною. Росіянин за походженням (народився у Нижньому Новгороді), він був вихований в атмосфері глибокої любові до України, відчував велику повагу до землі, де пройшли його дитинство та юнацькі роки, де він зробив свої перші кроки в науці і здобув світову славу. Маючи бажання в усьому поділяти долю українського народу, він вважав себе українцем, про що власноруч писав у всіх анкетах і особових паперах. Такий самий запис був і в його радянському паспорті. Ставлення вченого до України вичерпно характеризують спогади його молодшого брата Олексія: «Микола Миколайович в тяжкі для України часи, коли почали знищувати українську інтелігенцію, коли в Харкові проходив ганебний процес СВУ, а українські книги горіли, – визнав себе українцем і вважав себе ним усе своє життя. Незаперечний факт – все становлення його особистості і придбання особливостей наукової творчості проходило в Україні і далі теж було щільно пов'язано з Україною. Недаремно він називав Київ своїм улюбленим містом, прирівнюючи до нього лише Париж».

Свою порядність та громадянську позицію Боголюбов демонстрував в багатьох ситуаціях. Так, у 1973 році він відмовився підписувати листа проти Андрія Сахарова, опублікованого в «Правді» за підписами сорока найвідоміших совєтських академіків.

*****

У 1946–1949 роках у квартирі № 3 проживав Володимир Іванович Лучицький (1877–1949) – геолог та петрограф (вивчає гірські породи з точки зору їх мінерального і хімічного складу), академік АН УРСР (з 1944 р.), заслужений діяч науки УРСР (з 1947 р.). Завідувач відділу (з 1945 р.), директор (з 1947 р.) Інституту геологічних наук АН УРСР, професор Київського університету (1945–1949 рр.). Зробив значний внесок у вивчення петрографії і геології Українського кристалічного щита. Один із основоположників школи українських гідрогеологів, чимало його праць присвячено питанням водопостачання великих промислових центрів України.

******

У 1946–1951 роках у квартирі № 21 проживав Сергій Олексійович Лебедєв (1902–1974) – вчений у галузі електротехніки та обчислювальної техніки, академік АН УРСР (з 1945 р.), академік АН СРСР (з 1953 р.), Герой Соціалістичної праці (1956 р.). У період проживання в цьому будинку – директор Інституту електротехніки АН УРСР (тепер – Інститут електродинаміки НАН України), де під його керівництвом було створено першу в СРСР та Європі цифрову обчислювальну машину «МЕОМ» ("Мала електронно-обчислювальна машина"); відзначений Державною премією СРСР (1950 р.). З 1950-х рр. жив і працював у Москві.

Створена Лебедєвим "МЕОМ" була найшвидшою у світі. Нажаль, зібрана вона була в одному екземплярі, і масове виробництво так і не почалося.

Пам'ятник С.О. Лебедєву на "Алеї вчених" в КПІ.

******

У 1940-х – 1954 роках у квартирі № 20 проживав Петро Петрович Єфименко (1884-1969) – археолог, академік АН УРСР (з 1945), директор Інституту археології АН УРСР (1945–1954), почесний член Королівського антропологічного Інституту Великої Британії та Ірландії (1943 р.), Міжнародного союзу істориків (1958 р.), Італійського інституту доісторії й праісторії у Флоренції (1960 р.). Автор наукових праць, присвячених історії найдавніших епох, створив періодизацію палеолітичних стоянок європейської частини колишнього СРСР. Пізніше жив і працював у Ленінграді.

Під час керування Інститутом археології АН УРСР згуртував науковців з давньоруської проблематики, які провадили цілорічні польові роботи на території Києва. Вже 1945 року розпочалися розвідки, а подекуди й розкопки в різних районах України. Величезну роботу виконала експедиція "Великий Київ", яку в 1947-му він очолив та в якій були задіяні майже всі співробітники Інституту. Тоді в Середньому Подніпров'ї було виявлено й картографовано сотні пам'яток різного часу, що стали підставою для виділення нових культур і культурних груп. Взявши курс на примноження джерел, Єфименко ініціював і всіляко підтримував дослідження в різних регіонах України, і на початку 1950х рр. тут працювало щорічно близько 30 експедицій.

Тоді в Україні не вистачало кадрів для розгортання такої роботи. Цю проблему директор вирішував, запрошуючи фахівців з інших міст, а також розширивши аспірантуру, через яку в ті роки до Інституту потрапило багато перспективної молоді, до розкопок залучалися працівники центральних і місцевих музеїв і вищих навчальних закладів. Працювали в Україні й фахівці з провідних установ Росії. Що важливо, суттєво розширилися можливості швидкого введення матеріалів до наукового обігу.

Різке погіршення стану здоров'я після перенесеної у 1952 р. тяжкої операції змусило Петра Петровича в 1954-му відмовитися від керівництва Інститутом. Він остаточно переїхав до Ленінграду, де вже не працював на постійній основі. Певний час він відвідував засідання сектору палеоліту й неоліту Ленінградського відділення Інституту археології АН СРСР, їздив навіть в Узбекистан на розкопки Самаркандської стоянки, але згодом зовсім відійшов від активної наукової діяльності.

*****

У 1940 – 50-х роках у квартирі № 36 проживав Олександр Якович Орлов (1880— 1954) — астроном, академік УАН (з 1919 р.), член-кореспондент АН СРСР (з 1927 р.), заслужений діяч науки УРСР (з 1950 р.). Організатор і директор Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР у Голосієві (1944–1948, 1950–1951 рр.), водночас керував Полтавською гравіметричною обсерваторією. Проводив значні гравіметричні роботи в Україні, досліджував коливання широт і рух полюса обертання Землі.

О.Я. Орлов біля дубу в Голосіївському лісі

*****

У 1946–1954 роках у квартирі № 13 проживав Віталій Іванович Данилов (1902–1954) – фізик, академік АН УРСР (з 1951 р.). У ці роки працював у Лабораторії металофізики АН УРСР, з 1951-го був її директором. Автор наукових праць, присвячених вивченню структури рідини та теорії кристалізації, зробив значний внесок у з'ясування природи переходу речовини з рідкого стану у твердий. Є фундатором нового напряму світової науки – рентгенографії рідини (рентгенографічні дослідження атомної структури рідинних металів) та засновником совєтської наукової школи фізиків з напрямів рентгенографії рідини та фізичної теорії кристалізації. Відзначений Державною премією СРСР (1950 р.).

*****

З повоєнного часу у будинку проживав Микола Миколайович Доброхотов (1889–1963) – вчений у галузі металургії, академік АН УРСР (з 1939 р.), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1951 р.). В цей період працював у Київському політехнічному інституті (до 1949 р.) та Інституті чорної металургії АН УРСР. У 1949–1952 роках – директор Інституту використання газу в комунальному господарстві та промисловості АН УРСР (тепер – Інститут газу НАН України), з 1952-го — завідувач відділу. Голова Відділу технічних наук АН УРСР (1948–1952 рр.). Створив нову теорію промислових печей, досліджував проблеми технології виплавки, розкислення і розливки сталі.

За однією з розробок Доброхотова в 1942 році на одному з уральських заводів провели розкислення окропу сталі феромарганцем прямо в ковші. Даний метод дозволив заощадити велику кількість феромарганцю, тому що при розкисленні сталі в печі приблизно 50% його окислювалося і губилося зі шлаком. Для того часу, коли в результаті військових дій було втрачено головну базу видобутку марганцевих руд, це мало велике значення.

Доброхотов першим в Совєтському Союзі зрозумів, що руда у доменній печі може рівномірно розподілятися повітряними потоками, а не механічним способом, як це робилося з 1920-х рр. Це дозволяло збільшити виробництво чавуну у рази, а також зменшити енергозатрати. Проте, ця розробка так і не використовувалась у СРСР. Єдиний виняток – курйоз, що стався у 1980-х на металургійному заводі у Кривому Розі. За годину до урочистого запуску нової доменної печі зламався механізм для рівномірного розподілу руди в печі. Тоді інженери вирішили використати для цього повітряні потоки і, на свій подив, отримали таку кількість чавуну, яку раніше ніколи не мали. Ця доменна піч працює й досі.

Одне з числених свідоцт на відкриття, зробленого М.М. Доброхотовим.

*****

У 1946–1967 роках у квартирі № 23 проживав Антон Володимирович Думанський (1880 – 1967) – хімік, академік АН УРСР (з 1945 р.), член-кор. АН СРСР (з 1933 р.), заслужений діяч науки і техніки Казахської РСР (з 1942 р.), заслужений діяч науки УРСР (з 1950 р.). У 1945–1960 рр. очолював Інститут загальної та неорганічної хімії АН УРСР, одночасно керував кафедрою фізичної та колоїдної хімії Київського університету, був відповідальним редактором "Украинского химического журнала" та головним редактором "Коллоидного журнала".

Антон Володимирович походив із закарпатських українців. У зв'язку з мадяризацією, його батько переїхав з Австро-Угорщини до Російської імперії, оселився в Іваново-Вознесенську.

Був студентом КПІ першого набору. Під час навчання захопився молодою, що тільки народжувалася, наукою про колоїди (Простою мовою, колоїдна хімія – наука про стан речовини та поверхневі явища, які виникають на межі поділу речовин/систем), своєю дипломною роботою "Колоїдальне срібло" привернув до себе увагу самого Дмитра Менделєєва.

Після закінчення КПІ в 1903-му Думанського залишили в інституті лаборантом кафедри загальної хімії, а з 1904 р. – асистентом кафедри неорганічної хімії. Тут він організував лабораторію з колоїдної хімії, в якій і проводив свої дослідження. Пізніше у Київському університеті Антон Володимирович прочитав перший систематичний курс лекцій із колоїдної хімії і захистив першу магістерську дисертацію, присвячену дослідженню колоїдних розчинів. Лекції Думанського відрізнялися яскравою емоційною забарвленістю, а написаний ним підручник "Вчення про колоїди" тричі перевидавався в СРСР.

На пошанування Антона Володимировича Думанського у 1973 році на фасаді Костьольної, 15 встановлено гранітну меморіальну дошку.

А.В. Думанський серед колег (сидить третій справа). Лютий 1954 року.

*****

У 1946–1984 роках у квартирі № 11 проживав Костянтин Костянтинович Хрєнов (1894–1984) – вчений у галузі електрозварювання, академік АН УРСР (з 1945 р.), член-кореспондент АН СРСР (з 1953 р.), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1955 р.). 1945 року Євген Оскарович Патон запросив Костянтина Хрєнова працювати в Інституті електрозварювання (ІЕЗ) своїм заступником з науки. Викладав у Київському політехнічному інституті (1947 – 1958 рр.), у Київському інституті інженерів цивільної авіації (1963 – 1975рр.). У 1954–1964 роках – голова Відділу технічних наук АН УРСР. Уперше в світі здійснив розробку методів дугового зварювання, підводного різання металів, які знайшли широке застосування при відновленні мостів та ремонті суден. Відзначений Державною премією СРСР (1946 р.).

Костянтин Костянтинович дав імпульс розвитку історичних досліджень науки та техніки в Україні. Він як заступник директора КПІ організував викладання історії техніки, активно займався популяризацією наукових досягнень, виступав з доповідями, керував семінарами, брав участь у роботі редколегій журналів "Зварювальне виробництво", "Автоматичне зварювання", "Наука та життя", енциклопедій, збірок та довідників.

У 1958-му вчений організував Українське відділення істориків природознавства та техніки, був головою Комісії з історії техніки при АН УРСР. У цьому напрямі своєї діяльності він гідно представляв Українське відділення Совєтського національного об'єднання істориків природознавства та техніки на всесоюзних зборах та міжнародних конгресах.

Під впливом Хрєнова в українському товаристві охорони пам'яток історії та культури (УТОПІК) було створено секцію пам'яток науки та техніки. Такі секції були організовані в обласних та багатьох районних відділеннях УТОПІКу. Тут збиралися історики, музейники, ентузіасти збереження історичної спадщини народу. За поданням секції приймалися урядові постанови про збереження зразків техніки, встановлення пам'ятних знаків; щорічно проводилася конференції (у Севастополі, Миколаєві, Херсоні...)

Костянтин Костянтинович був цікавим і дотепним співрозмовником, мав прекрасну пам'ять. Його мемуари (на жаль, не видані) містять спостереження і влучні оцінки колег-вчених, викладачів та адміністраторів, з якими доля зводила його протягом сімдесятирічної діяльності.

Конференція з електрозварювання на фірмі "Елін" (Австрія), 1962 рік. К.К. Хрєнов у першому ряду другий справа.

Зварення під водою. Шарж у газеті "Ізвєстія", 1945 рік.

*****

У 1946–1985 роках у квартирі № 8 проживав Іван Микитович Францевич (1905–1985) – фізико-хімік та матеріалознавець, академік АН УРСР (з 1961 р.), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1965 р.). Керівник Лабораторії спецсплавів АН УРСР (1952 – 1955 рр.), засновник та перший директор (1955 – 1973 рр.) та завідувач відділу (з 1973 р.) Інституту металокераміки і спецсплавів АН УРСР (з 1964 р. – Інститут проблем матеріалознавства АН УРСР), якому 1985 року присвоєно ім'я вченого. Одночасно завідував кафедрою Київського університету (1945 – 1957 рр.). Наукові праці стосувалися створення нових надтвердих матеріалів, захисту від корозії підземних та морських споруд. Відзначений Державною премією СРСР (1950 р.), Державною премією УРСР (1969 р.), премією Ради Міністрів СРСР (1981 р.).

Івана Микитовича називають батьком порошкової металургії. Його ідеї склали науковий фундамент у створенні нових матеріалів із заданими властивостями для широкого кола застосувань. Світового визнання набуло відкриття і виготовлення металокерамічних виробів та ряду спеціальних матеріалів для впровадження в сучасну техніку. За ініціативи вченого у 1958 році у Броварах був створений завод порошкової металургії – найбільший в колишньому Союзі.

Одержані вченим результати досліджень узагальнені та викладені більш як у 650 наукових статей, опублікованих у провідних вітчизняних та закордонних журналах і у 20 монографіях, зафіксовані у понад 60 авторських свідоцтв на винаходи і 14 патентах, що досі не втратили свого значення. Серед ідей Францевича, успішно втілених у життя, значиться електрозахист першого українського магістрального газопроводу Дашава – Київ. Цієї системою оснащені й інші газопроводи України, що дає можливість уникнути частих ремонтів та зберегти значні кошти.

У 1987 році постановою Ради Міністрів УРСР встановлена премія імені Івана Францевича, яка присуджується за видатні наукові роботи в галузі фізичного матеріалознавства

*****

У 1947–1970 у квартирі № 12 проживав Євген Олексійович Шилов (1893–1970) – хімік, академік АН УРСР (з 1951 р.), завідувач відділу Інституту органічної хімії АН УРСР (з 1947 р.). Автор наукових праць, присвячених кінетиці та механізму органічних гетеролітичних реакцій; сформулював принцип донорно-акцепторних реакцій. Відзначений премією ім. Л. Писаржевського АН УРСР (1965 р.).

Меморіальна дошка на фасаді Інституту органічної хімії НАН України (Мурманська,5)

*****

У 1947–1971 роках у квартирі № 30 проживав Павло Олексійович Свириденко (1893–1971) – зоолог, академік АН УРСР (з 1948 р.), у 1948 – 1952 рр. – голова Відділу біологічних наук АН УРСР. Завідувач відділу Інституту зоології АН УРСР (1947 – 1954 рр.). Автор 180-ти наукових праць з питань фауністики, зоогеографії, екології тварин. Розробляв засоби боротьби зі шкідниками сільського господарства (гризунами та комахами) та засоби охорони корисних ссавців і птахів. Один з ініціаторів застосування авіації в боротьбі з шкідниками лісу і сільського господарства. За наполяганням Свириденка експериментальна дослідницька база була розгорнута в дендропарку "Олександрія" під Білою Церквою, що сприяло поновлення життя в колишній резиденції Браницьких.

*****

У 1950–1970 роках у квартирі № 29 проживав Павло Миколайович Першин (1891 – 1970) – економіст-аграрник, академік АН УРСР (з 1948 р.), заслужений діяч науки УРСР (з 1966 р.), у 1948 – 1951 роках –директор Інституту економіки АН УРСР, у 1951 – 1957 і 1965 – 1970 роках очолював відділи цього інституту, у 1957 – 1964 – Раду з вивчення продуктивних сил УРСР. У 1964 р. – член комісії Ради Міністрів УРСР з введення земельного кадастру в УРСР. Відзначений Державною премією СРСР (1969 р.).

Завданням Ради з вивчення продуктивних сил України НАН України було планування комплексних проблем розвитку й використання природних ресурсів окремих районів УРСР місцевого значення, зокрема використання малих рік, місцевих джерел палива, місцевих будівельних матеріалів, хімічних добрив, боротьба з посухою на півдні України, розвиток господарства Полісся та Західної України, легкої, цукрової, скляної й порцеляно-фаянсової промисловості тощо. У 1961–1962 роках, саме під керівництвом Першина, Рада розробила комплекс питань розвитку газової промисловості України.

У 1973 році на фасаді Костьольної, 15 встановлено гранітну меморіальну дошку, присвячену Павлу Миколайовичу Першину.

*****

У 1950-х роках у квартирі № 22 проживав академік АН УРСР Георгій Вячеславович Курдюмов (1902–1996) – визнаний глава совєтських металознавців, свого роду жива історія створення й розвитку металофізики в СРСР, у тому числі в Україні. 1945 року організував у Києві Лабораторію металофізики Академії наук УРСР, яку пізніше було перетворено на Інститут металофізики.

Про світове визнання відкриттів, зроблених Курдюмовим, красномовно свідчить Диплом, виданий Георгію В'ячеславовичу у Нью-Йорку із написом: "На знак визнання піонерських досягнень у міцності металів та атомної структури сплавів".

*****

У квартирі № 1 проживав Євген Васильович Звірозомб-Зубовський (1890–1967) – ентомолог, член-кореспондент АН УРСР (з 1939 р.). Основні наукові роботи Звірозомб-Зубовського присвячені вивченню ентомофауни (наука про комах) України. Є автором фундаментальних оглядів з біології шкідників цукрових буряків, комірних шкідників та шкідливих гризунів. Один із організаторів служби захисту рослин. Віце-президент Всесоюзного товариства ентомологів (1947-1967).

Крім безпосередньо наукової діяльності, Євген Васильович багато уваги приділяв розвитку наукових бібліотек. Під його керівництвом бібліотека Київської станції захисту рослин перетворилася на цінну загальнозоологічну бібліотеку, з якою працювало чимало знаних зоологів. Свою особисту бібліотеку Звірозомб-Зубовський заповів бібліотеці Інституту зоології АН УРСР.

Спадщина вченого нараховує понад 100 наукових праць про шкідників цукрових буряків, огляди комірних шкідників, праці про гризунів, зокрема про засоби боротьби з ховрахами та інше.

*****

У квартирі № 5 проживав член-кореспондент АН УРСР (з 1961 р.) Андрій Євтихійович Бабинець (1911–1982) – гідрогеолог, займався дослідженням усіх типів мінеральних вод, що застосовуються у бальнеології (розділ медицини, що вивчає мінеральні води), вуглекислих мінеральних джерел Карпат та Закарпаття, моршинських вод, трускавецьких джерел, сірководневих мінеральних вод курорту "Немирів".

Вчений вивчав термальні води України як джерела теплофікації міст та сіл країни, вперше в Україні почав вивчати ізотопний склад підземних вод, взаємодію рідких відходів з гірськими породами та підземними водами при їх похованні, перспективами штучного поповнення підземних вод України.

Результати досліджень вченого узагальнено у 400 наукових статтях та монографіях.

*****

У квартирі № 7 проживав Олександр Дмитрович Тимофєєвський (1887–1985) – патофізіолог й онколог, член-кореспондент АН УРСР (з 1939 р.), дійсний член Академії Медичних Наук СРСР (з 1947 р.). Основні праці присвячені проблемам експериментальної гематології та онкології. Займався питаннями кровотворення , вивчення ролі вірусі в у виникненні пухлин , гістогенезу клітин сполучної тканини. Вперше у країні розробив мето д культивування клітин поза організму.

*****

У квартирі № 10 проживав Яків Самуїлович Модилевський (1883–1968) – цитолог, ембріолог рослин, доктор ботаніки (з 1929 р.), професор (з 1928 р.), член-кореспондент АН УРСР (з 1939 р.). Досліджував розвиток чоловічого та жіночого гаметофітів, процеси запилення і запліднення, формування зародка і ендосперму.

Я.С. Модилевський (стоїть справа) у відділі цитології та ембріології Інституту ботаніки АН УРСР. 1963 рік.

*****

У квартирі № 15 проживав Микола Миколайович Сиротинін (1896–1977) – патофізіолог (патологічна фізіологія – наука, що вивчає загальні закономірності виникнення, розвитку та завершення хвороби, тобто фізіологію хворого організму), член-кореспондент АН УРСР (з 1939 р.), дійсний член Академії Медичних Наук СРСР (з 1957 р.).

Основні напрями наукових досліджень Сиротиніна: вивчення реактивності живих організмів при інфекційних та неінфекційних захворюваннях і патологічних станах; порівняльний еволюційний аналіз явищ інфекції, імунітету й алергії; вивчення кисневого голодування й адаптації до гіпоксії; дослідження впливу на організм людини гіпокінезії за умов тривалого перебування в замкнутому просторі обмеженого об'єму; питання історії та методології медицини.

Вчений підтримував постійні зв'язки з космонавтами. З ініціативи Миколи Миколайовича на висоті 2100 м було збудовано Ельбруську медикобіологічну станцію (ЕМБС), яка стала значним етапом з вивчення ступінчастої адаптації до гіпоксії. Дослідник вважав, що ландшафт вершини Ельбруса нагадує поверхню Місяця, і там можна проводити моделювання цих умов. Крім того, ЕМБС використовувалась в медицині. На станції хворі на анемію, психічні захворювання та інші проходили курс реабілітації.

У 2006 році станцію на міждержавному рівні було визнано українською. А в 2007-му унікальний науковий комплекс – Медичний центр АМЕД НАН України, термобарокамера ЕМБС – одержали статус національного надбання України. Що з цією станцією зараз?

*****

У квартирі № 17 проживав Лев Йосипович Рубенчик (1896–1988) –мікробіолог, член-кореспондент АН УРСР (з 1939 р.). Праці Рубенчика присвячені питанням загальної, водної, ґрунтової та промислової мікробіології. Він автор понад 180 наукових праць та авторських свідоцтв. Досліджував роль мікроорганізмів у геохімічних процесах, що протікають у солоних озерах та лиманах, закономірності генези лікувальних грязей та умови їх штучного отримання. Показав можливість регулювання мікробіологічних процесів у масштабі цілої водойми. Вивчав участь мікроорганізмів у корозії металів та бетонів. Результати його досліджень у галузі біології ґрунтових мікроорганізмів були використані при виготовленні та застосуванні бактеріальних добрив. Розробляв проблему створення замкнутих екологічних систем на основі використання мікроорганізмів, що має важливе значення у космічній біології.

*****

У квартирі № 31 проживав вчений у галузі електродинаміки Олександр Миколайович Мілях (1906–1985) – вчений у галузі електродинаміки, доктор технічних наук (з 1954 р.), професор (з 1962 р.), член-кореспондент АН УРСР (з 1964 р.).

Мілях вважається засновником київської наукової школи перетворювальної техніки, у 1971 – 1973 роках він очолював Інституту електродинаміки НАН України. Вченому належать понад 200 наукових праць, у тому числі 6 монографій, 73 авторських свідоцтв. Основні праці Міляха стосувалися теорії складних електричних кіл і електродинамічних систем, методів дослідження електромагнітних процесів. Під його керівництвом створено електричні машини для автомного керування об'єктами в просторі, нові схеми перетворення енергії, розроблено стабілізатори, інвертори і перетворювачі частот з високими енергетичними властивостями.

О.М. Мілях в лабораторії. 1951 рік.

*****

У квартирі № 32 проживав Яків Григорович Фейгін (1903–1973) – економіст та географ, член-кореспондент АН УРСР (з 1939 р.), у 1947 – 1948 рр. – директор Інституту економіки АН УРСР, 1949 – 1951 рр. – керівник відділу розміщення виробництва Інституту. У 1951 – 1954 роках Яків Григорович очолював Далекосхідну експедицію АН СРСР. З 1950-х рр. жив і працював у Москві.

Досліджував теоретичні питання економічної географії, проблеми економічної ефективності розміщення продуктивних сил та структури господарства СРСР, закономірності і фактори розвитку економічних регіонів країни.

*****

Після Фейгінів у квартирі № 32 проживав Андрій Андрійович Горшков (1898–1972) – вчений у галузі ливарного виробництва, доктор технічних наук, професор, член-кореспондент АН УРСР (з 1957 р.).

Створив курс "Теоретичні і технологічні основи ливарного виробництва". Удосконалив технологію виготовлення чавунних вагонних коліс, досліджував проблеми модифікування чавуну, використання бетонітів (будівельний блок, зроблений з пресованого бетону з додавання шлаку чи інших дрібних твердих фрагментів) у формувальнних сумішах тощо.