Тему цього допису підказав Petro Kohut оприлюдненою днями статтею «Росія не відступила» (https://site.ua/petro.kohut/35162-rosiya-ne-vidstupila/). Та не сподівайтеся полеміки. Дня неї просто нема підстав. Автор усе написав правильно. Не важко розпізнати у ньому ерудованого військового експерта. Та хоча логіка викладу чітка, вона надто чоловіча. Між тим, Росію називають країною парадоксів саме тому, що емоційна складова переважає логічність.

Твердити, що росіяни вже сформувалися як нація, надто рано. Не дарма ж тут так часто вживають слово «Россиюшка». Здрібніла форма з іронічним ефектом. Отака ознака загальнонаціонального комплексу. Це відчуття неповноцінності перед цивілізованим світом породжує агресивність. Але вона ніколи не перетворить «Россиюшку» на «Великую Россию», попри усі амбіції Кремля. Саме тому, що емоційне домінує над чітким розрахунком й послідовністю. І все це називається дуже містким терміном «авось».

Отож, нинішньою концентрацією військ біля кордонів України Москва справді створювала інфраструктуру для майбутнього наступу, набиралася досвіду переміщення військ, збирала інформацію, приглядалася до реагування української влади та колективного Заходу… Так, але наскільки успішно їм це вдалося з огляду на оте російське «авось»? Вистрелили – ще не означає влучити.

Масова свідомість викроєна за пропагандистськими лекалами. Часто хибними. Звідси ми робило неправильні висновки. У політиці усе як в бізнесі. От чому прийнято вважати, що люди стають багатими й успішними тому, що вони дуже розумні й працьовиті? Мені доводилося бути прес-секретарем кількох бізнесменів, спостерігати за ними та їх партнерами. Поміж них не зустріла жодного інтелектуала. Ніхто з них особисто не управляв своїм бізнесом. Той розвивається не завдяки їм, а наперекір. Сходинкою нижче розташовані менеджери, які тою чи іншою мірою обкрадають своїх господарів. Так само і в політиці. Наприклад, a priori вважається – якщо керівник держави, то неодмінно дуже розумний. І це при тому, що доля сотні разів виштовхувала на вершину влади відвертих дурнів, злочинців, психічно нездорових людей.

Зробімо короткий огляд новітньої історії Росії. Після розвалу СРСР її прийняли у світі як партнера. Навіть клуб G-7 перетворили у G-8. А тепер це країна, характеристикою якої стало російське слово «изгой». І все через політику Кремля. Не сумніваюся, що там ретельно працювали над антиукраїнськими планами. І який результат?

Проект «Новоросії» провалився. Сподівання на те, що світ визнає анексію Криму, не збулися. Офіційна Москва потрапляє у щораз у більшу ізоляцію. Досить глянути на мізерний перелік закордонних контактів її найвищих сановників. Росія отримала імідж агресивної та непередбачуваної держави, з якою не варто співпрацювати. А ще поміж втрат – зміна настрою в Україні. Колись у тій її частині, яку прийнято назвати Великою, до Росії, на відміну від західних областей, ставилися з симпатією. Тепер росіян вже не називають братами. Це ворог, який вбиває наших людей.

Свого часу часто повторюваний російським письменником Михайлом Задорновим вислів «Ну тупы-ы-ые!» став мемом. Але реальність така, що не ту націю він тупою називав.

Тільки не треба звинувачувати мене у намірах применшити небезпеку. Від того, що росіяни діють на авось, вона лише зростає. Бо прорахувати наступні дії неможливо. Але те, що робить Росію особливо небезпечною, в стратегічному плані їй фатально нашкодить. У Кремлі бракує розуму, щоб схаменутися. Тому ескалація напруженості триватиме. І врешті Росія пропаде. Сама. Або з рештою світу, якщо наважиться його підпалити. Скоріше сама. Бо у решті світу таки вміють гуртуватися, логічно мислити, прораховувати дії й передбачати наслідки. А головне – там не знають слова «авось».