Восени зносять Кабмін. Цей уряд працює до кінця літа. У жовтні буде новий прем'єр. Ця пісенька зараз, хоча і на прикрученій гучності, лунає чи не з кожного владного кабінету. Про заміну очільника уряду говорять вже як про доконаний факт. «Українська правда» публікує шорт-ліст з п'яти найвірогідніших кандидатів. Деякі з них вже красуються у ЗМІ і роблять глибокодумні заяви. При чому за всією цією метушнею і поділом ще не звільнених портфелів чомусь нікому і на думку не спало задатися питанням: А які, власне, претензії? Чого, власне, не зробив Шмигаль з того, що мав би зробити, і чому ті люди, які вже пропонуються йому на заміну, з цим мають впоратися?
Прізвища, які наразі можна побачити у вищезгаданому шорт-листі, відповідей на ці питання не надають, і зовсім не пояснюють доцільності такої заміни. Ба більше, оптимізмом щодо майбутнього країни, у разі, якщо заміна все ж станеться, цей шорт-ліст не надихає аж ніяк. Давайте поглянемо на цю чудову п'ятірку ще раз.
Отже, Ростислав Шурма. Що ж, давайте відійдемо від риторичного запитання – чи може очолювати український уряд син поплічника Медведчука і екс-лідер регіонального осередка проросійського «Опозиційного блоку». Поговоримо винятково про менеджерські здібності – доволі скандальне звільнення з поста гендиректора «Запоріжсталі». Офіційно причини не називалися, але місцеві ЗМІ писали про внутрішнє розслідування щодо закупок ільменіту за завищеними цінами і неналежній якості в афільованих структур. Не дуже обнадійливий бекграунд як для майбутнього прем'єра.
Втім, давайте про теперішнє, а не минуле. Вже на посту заступника голови ОП Шурма, примружившись, як Лі Куан Ю, грізно пообіцяв країні, що тепер саме він відповідає за запуск економіки. І народу представили першу доленосну реформу від Шурми – програму «єПідтримка» або «тисяча президента». Вибачте, так можна було б Юлію Тимошенко запросити, вона це робила набагато ефектніше. А головне, що запускач економіки роздавав гроші у момент, коли вже було розуміння про напад росії, і робив це замість того, щоб формувати стратегічні запаси палива, евакуйовувати підприємства та робити інші першочергові речі. Тож запускач, вибачте, не переконує від слова зовсім.
Олександр Кубраков. Тут правильніше сказати Олександр Кубраков та Кирило Тимошенко, бо це у хорошому сенсі солодка парочка. Ми з Іваном Іллічом працювали на дизелі. Точніше, на дорожньому будівництві. Переважно, стрічки різали і підряди. Це не складно, коли галузь заливають грішми з бюджету, а ще й багатомільярдні кредити беруть під державні гарантії.
В Укравтодорі було добре, а от коли Кубраков перейшов до Мініфраструктури, то чим він запам'ятався? Може, успішною реформою Укрзалізниці? Чи авіаційної галузі? Не можете згадати? Я також. Антонов і ескалатор на Київському вокзалі, як то кажуть, і нині там. Тож ці хлопці можуть працювати лише в умовах золотого, знову ж таки, в хорошому сенсі дощу, а під час війни, коли немає грошей і треба рвати жили кожного дня, хлопці втрачають свою завзятість. Таким чином, твікс-прем'єр – непоганий варіант для селфі-сесій, але не для сьогодення.
Юлія Свириденко. Остання надія українських лібертаріанців. Все прогресивне українство у захваті від революційного блогу Юлії, де вона намалювала ідеальну Україну майбутнього, де держави з її податками, неефективними держпідприємствами і бюрократією так мало, а свободи підприємництва та приватної ініціативи – так багато. І я теж у захваті. І теж хочу у таку Україну. Але є одне але. Перед цим, як потрапити у цю казкову Україну, треба буде кудись вивезти 10 мільйонів пенсіонерів і бюджетників з держпідприємствами, бо бізнес за них відповідальність брати не зможе, тим більше, під час війни. І якось ще з фінансуванням армії щось треба буде придумати.
Проекти Юлії Свириденко – дуже цікава фантастика. Такий собі український Солярис. Де Свириденко, як розумний океан, створює для головного героя – українського народу, економічну модель, яка ідеальна в усьому, крім одного – модель не зможе працювати в умовах України. Десь на Мальті чи Фарерських островах – можливо. Але не у нас.
Олексій Чернишов. Вічний завгосп і повелитель котельних, який водить хороводи з мерами і співає з ними пісеньку «Вмєстє вєсєло шагать до опалювального сезону». Людина, яка бачить себе головою всеукраїнського ЖЕКу і щиро вважає, що цього достатньо, щоб бути прем'єром. Труби теплі, решта якось сама прикладеться. Але держава – це не тільки ЖКГ.
Втім, Чернишов –це варіант ще більш фантастичний, ніж Свириденко, бо чоловік сам себе закопав, взявши відповідальність за підготовку до зими. Гадаю, що вже у жовтні, а може і раніше, не кажучи вже про листопад та січень, у Чернишова почнуться такі проблеми, що там вже не те що прем'єрства не побачити, а й міністерського крісла не зберегти.
Олексій Резніков. Достойна в усіх відношеннях людина. Жодного компромату. Але. Резніков завжди був комунікатором і координатором, проте не керманичем. Так було і у бутність його секретарем Київради, і на міністерських постах. Там такі вміння були доцільними, і тим більше вони доцільні зараз у контактах з Пентагоном, у співпраці в межах Рамштайну, в розумних твітах. Але не на посту прем'єра.
Зараз зовсім не на часі прем'єр, який не буде займатися економікою. Це буде означати розшарування Кабміну на окремі центри впливу, на обособлені команди міністерств, де кожен бути пливти у свою сторону і де не буде єдиної команди і єдиного бачення цілей. Нарешті це буде означати нехай тимчасову, але втрату налагоджених контактів із західними партнерами у військових питаннях і пошуки нової мітли для Міноборони. Думаю, і сам Резніков це розуміє, і його начебто прем'єрські амбіції йому хтось домальовує.
І головне. Хотів би запитати тих, хто зараз розганяє тему швидкої відставки Кабміну: вибачте, а ви питали суспільство – чи хоче воно зараз когось міняти? Якщо спробуєте, на вас чекає розчарування. Бо вас запитають: міняти, щоби що?! Ні, звісно, якщо у вас за лаштунками є Борис Джонсон, то нехай. А як ні, то ні. Кубраков з Шурмою нехай за лаштунками і залишаться. Людям потрібно відчуття команди, відчуття єдності влади, а оці ваші осінні шлюбно-апаратні ігри під час політичної «тічки» в умовах війни нікому не цікаві і викликають тільки огиду і роздратування. Опануйте свою жадібність і жагу влади і дайте уряду нормально працювати – хоча б до нашої перемоги!
