За Земельним кодексом України від 2001 року громадяни України мають право на отримання безоплатно із земель державної або комунальної власності низки земель. Серед них ділянки для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 га. З цього часу і починається історія дерибану державних земель. Найбільший розквіт цієї історії починається з прийняттям у 2003 році Закону України «Про особисте селянське господарство», за яким особисте селянське господарство — це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Тобто, ця діяльність не підприємницька, спрямована, за задумом, на задоволення природних потреб людей.

    Схема дій з дерибану була досить проста: людина подає заяву до органу, уповноваженого розпоряджатися землею, заяву та графічний матеріал, за яким можна визначити місце розташування ділянки, на яку вона претендує, і все – далі очікування дозволу на розробку проекту відведення. Спочатку землями державної власності розпоряджалися районні державні адміністрації, з 2013 року – центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні (читайте – обласні) органи.

    Але тому, хто дійсно хотів собі отримати штам землі в 2 га для вирощування чогось, усіляким способом заважали ті, від кого залежало прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту відведення. Приводи були різні, починаючи від «неможливо встановити місцезнаходження бажаної ділянки» до «подано неповний пакет документів». В той же час спочатку до райдержадміністрацій, а потім і до обласних управлінь Держземагентства (Держгеокадастру) заносили стоси заяв «потрібних людей» з викопіюваннями (графічними матеріалами), які надавалися районними відділами Держземагентства (Держгеокадастру). При цьому «потрібними людьми» не слід вважати поважних і особливо шанованих людей. Там була маса тих, хто надав за невеличку грошову винагороду копії свого паспорту та індивідуального податкового номеру. Або взагалі в банку або іншій установі, в тому числі і державній, просто бралися копії документів людей і використовувалися для доручення до клопотань про виділення землі. За всім цим і стояли дійсно «поважні люди», які мали на меті земельне збагачення.

    Стоси заяв-клопотань часто були написані однаковим почерком. Підписи були такими ж «лівими». Просто спочатку «в долє» були одні (керівний склад райдержадміністрацій), а потім інші (керівний склад Держгеокадастру).

    Скільки було за цей час викрито хабарників – один Бог знає. Але почалася війна і справа отримала нове дихання. С початком бойових дій на сході країни вище керівництво країни пообіцяло всім захисникам безкоштовно по 2 га землі. Для чого це було проголошено, ми не знаємо, бо і без війни кожному громадянину декларативне право на отримання безкоштовно землі гарантувалося Земельним кодексом України. Але такі заклики точно не залишилися поза увагою протилежної воюючої сторони: згадайте їхні гасла про те, що «кожному бандерівцю українська хунта обіцяла землю и по два раби». З огляду на те, що народ не звик замислюватися над сказаним у ЗМІ, апелювати до розуму було майже неможливо.

     Але і на АТОвців чекала невелика пастка. Ті, хто повірив закликам, думали що все, абсолютно все в процесі виділення землі буде безкоштовне. До великого їх здивування після отримання дозволів на розробку проектів відведення земельних ділянок з'ясовувалося, що за складання проектів треба платити кошти розробникам – землевпорядним організаціям. Пригадую розмову з одним таким АТОвцем, який розповів, що прийшов до районного органу Держгеокадастру і зі скандалом жбурнув співробітникам на стіл отриманий дозвіл. Але то таке, як кажуть. Замість громадян у схемі дерибану державних земель почали масово з'являтися АТОвці та інші учасники бойових дій. Це став клондайк для Держгеокадастру, оскільки керівництво цього державного органу оголосило про пріоритет виділення земельних ділянок учасникам бойових дій. В кадастр почали стосами заносити заяви від таких учасників. Дехто продавав свої анкетні дані за 500 гривень, дехто навіть за ящик дешевої горілки. Вибачте, але маємо те, що маємо. Адже армія – це зріз суспільства, і в ній, як у суспільстві загалом, є пияки і не тільки. З'явилися «посередники», які навіть ширяли по місцям базування військових і збирали документи вояк під заяви про виділення землі. А потім ділянки, виділені АТОвцям та учасникам бойових дій, уходили поважним людям. Не може бути? Так, може. Наведемо лише один малесенький приклад, для чого скористаємося даними самого ж Держгеокадастру України. Далеко від своєї рідної місцини ходити не будемо, розглянемо хоч Добропільський район Донецької області.

    Отже, ділянки 1422083300:03:000:0736 та 1422083300:03:000:0737. Кожна по 2 гектари для ведення особистого селянського господарства. Що їх пов'язує? Здається, мало що, окрім площі та цільового призначення. Але це не так. З розділу «Накази щодо розпорядження землями» сайту Держгеокадастру можна довідатися, що обидві вони були виділені по заявкам учасникам АТО в 2019 році. А з сайту Міністерства юстиції України бачимо перехід права власності до нового власника і номер запису про право (в державному реєстрі прав). Складемо наглядну табличку. Таку ось:

Кадастровий номер ділянки

 

Дата реєстрації клопотання

Номер клопотання

 

Дата реєстрації наказу

Номер наказу

 

Вид наказу

 

Перехід права власності

Номер запису про право (в державному реєстрі прав)

 

422083300:03:000:0736

16.12.2019

Л-8270/0/36-19

10.01.2020

142-СГ

 

Наказ про надання у власність земельної ділянки

16.03.2020

35955665

 

1422083300:03:000:0737

16.12.2019

С-8273/0/36-19

10.01.2020

143-СГ

Наказ про надання у власність земельної ділянки

02.04.2020

36157661

    То хто ж реально стояв зацікавлений у цих ділянках? Новий власник – такий собі один Василенко Юрій Миколайович. Якщо так, то за відкритими даними Мінюсту він є, імовірно, засновником багатьох господарських товариств, зокрема ТОВ «ЗЕМЛЯ ДОНБАСУ 2017». Що отримали АТОвці з прізвищами Л. та С. – можна лише здогадуватися.

    Це лише малесенький епізод схем дерибану землі. Навіть не вершина айсбергу, а частинка сніжинки на цьому льодовику. Цікаво? Далі буде. Поговоримо про недоотримані бюджетом кошти за видачу викопіювань співробітниками кадастру під цей дерибан.