Минулого тижня деякі топ-блогери і політики побачили в діях представників ОП ознаки діяльності, яка є характерною для передвиборчого періоду.
Можливо, це добре. Що побачили.
Тому до вашої уваги моя програмна стаття.
Сенс якої врешті решт мають усвідомити демократичні сили, які роками прагнуть покращення, але на відміну від весільних фотографів, блазнів і інших рестораторів не можуть знайти необхідної підтримки у виборця.
Насправді, все дуже просто.
Нижче я поясню в чому проблема і яке є доволі просте рішення.
Оскільки ми живемо в демократичній країні і вважається, що у нас є право обирати, дуже скоро виборці зможуть знову спробувати покращити своє життя через реалізацію виборчого права.
Без сумніву, кожна людина бажає жити краще.
Традиційно відмінність цих людей один від одного полягає у кількості роботи, яку кожен з них готовий виконати, аби покращити життя.
Тому багато хто в своєму намаганні жити краще обмежуються походом до виборчої дільниці раз на п'ять років (в контексті статті назвемо їх пасивною більшістю).
А інші готові в прямому сенсі покласти все своє життя, щоб країна стала квітучою (назвемо їх активною меншістю).
Здається, чому ж, коли всі однаково прагнуть жити краще, у владі опиняється така кількість покидьків ?
Відповідь ви знаєте: покидьки роблять все необхідне, аби до дня виборів максимально сподобатися виборцю.
Тому ми бачимо нескінченний потік популізму і відвертої брехні, замаскованої під прості рішення і обіцянки зробити краще після виборів.
І переважна більшість виборців в результаті робить емоційний вибір на їх користь.
І щоразу невзмозі знайти взаємозв'язок між причиною (емоційним вибором) і наслідками (більшість у владі — покидьки).
І щоразу опиняється у ситуації «без змін» або гірше.
І це неможливо змінити швидко.
Намагання демократичних сил перемогти цю самовбивчу особливість пересічного виборця САМЕ під час виборчих перегонів ніколи не дасть результату.
Бо тут потрібен системний підхід до виховання виборця від дитячого садочка до першого виборчого досвіду.
Тобто наполеглива і щоденна робота впродовж покоління.
Що ж робить активна меншість виборців ?
Вона, будучи віддана ідеалам демократії і здорового глузду, підтримує демократичних кандидатів, намагаючись при цьому довести свої ідеали до попередньої набагато чисельнішої групи пасивної більшості.
Тобто намагається довести дуже складні речі тим, хто шукає простих рішень.
І знову і знову разом з попередньою групою вони опиняються в ситуації «без змін» або гірше.
Хоча програма демократичних кандидатів продумана до дрібниць фахівцями, збалансована і не містить жодних популістських ідей.
Але демократичні кандидати знову в меншості, а у владі знову монобільшість покидькив і невігласів.
То що робити ?
Виходимо з того, що демократичний кандидат або політична сила має продуману до дрібниць програму, написану фахівцями, мета якої — покращення життя всіх громадян і квітуча Україна.
І після перемоги на виборах ця політична сила планує впроваджувати в життя цю програму.
Але як отримати необхідну для цього перемогу ?
Рішення доволі просте: демократичні сили на період виборчих перегонів мають стати ПОПУЛІСТАМИ.
Ні, вони не мають не брехати виборцю.
Але вони мають стати витонченими популістами, аби запропонувати прості рішення пасивній більшості.
Тому що пасивна більшість виборців в черговий раз зробить емоційний вибір на користь простих рішень.
Історія доводить, що пасивній більшості байдуже, що відбувається після того, як вони поклали бюлетень в урну.
Але ж вони завжди робили це з вірою в покращення.
Демократичні сили замість того, щоб переконувати пересічного виборця, мають дати йому можливість робити те, що він робить найкраще і завжди — голосувати за прості рішення.
При цьому меншість, яка до цього підтримувала демсили — здатна зрозуміти маневр і тому продовжить підтримку політичних сил, цивілізовані, європейські ідеали яких вони поділяють.
Таким чином є шанс після виборів опинитись в ситуації win-win: ідеали активної меншості переможуть, а пасивна більшість нарешті обере мотивованих фахівців у владу замість традиційних покидькив.
І незабаром і ті і інші побачать навколо себе довгоочікувані зміни на краще.
В такому маневрі демсил немає етічної ділеми.
Освічена, вихована людина може заперечити «Це протирічить моїм принципам!».
Але якщо цій людині поставити питання: «Чи ви хочете бачити Україну квітучою за термін свого життя ? Або ж ваша ціль — нескінченна боротьба без цілі перемогти в ній?» людина знайде правильну відповідь.
Тут немає грунту для суперечки між Кантом і Констаном про брехню заради добра.
Тому що тут не про брехню.
А про споісб довести складні проблеми у обгортці простих рішень в стилі популістів.
І зробити це не гірше за тих, хто преться у владу не заради національних інтересів.
На жаль, сучасна демократія не встигає за технологіями і не може захистити себе від ІПСО, ботоферм, чорного піару і фейків, які спотворюють сприйняття реальності пересічним виборцем.
Політичні шахраї використовують всі можливі інструменти, аби потрапити у владу, а отримавши владу — не втратити її ніколи.
Головне питання до демократії сьогодні: чи здатна вона протистояти наперсточникам, які навчились користуватись демократичними свободами, перетворюючи демократії на охлоратії чи автократії.
