Отже, результати виборів відомі. І Фейсбук знову огорнутий зрадою, якої я знову не бачу. Тому, пропоную відкинути емоції, забути про свої особисті вподобання і подивитись на факти:

- Жоден депутат минулої каденції з комітету охорони здоров'я, що саботував медичну реформу та всіма силами намагався зберегти корупційні схеми в закупівлях ліків, не потрапив у новий парламент.

- Ігор Кононенко, Олександр Грановський, Олександр Третьяков, Сергій Пашинський, Володимир Гройсман, Олег Ляшко, Ігор Мосійчук, Андрій Лозовий, Сергій Ківалов, Євгеній Мураєв, Олександр Вілкул, Віталій Хомутиннік, Борис Колесніков, обидва Добкіни, Богдан Дубневич, Тетяна Чорновіл — всіх їх НЕ БУДЕ в новому парламенті. І це ще не повний список. Впевнений, я точно забув внести сюди ще якогось одіозного депутата, тож можете доповнити цей список самотужки.

- Три чверті народних обранців до нової Ради ніколи до цього не були в Парламенті. Кращого перезавантаження та очищення парламенту від старих політиків, які роками переобирались в Раду, годі й уявити, якщо судити саме за цим критерієм.

- Продовжуючи тему перезавантаження, середній вік депутатів нового Парламенту становить 41 рік, що на 7,4 років менше, порівняно з попереднім скликанням Ради. Наймолодший депутат — Святослав Юраш від «Слуги народу», якому лише 23 роки.

- Партія більшості та «Київська школа економіки» проведуть разом серію освітніх курсів для новообраних депутатів про те, як працювати в парламенті. Безпрецедентна історія для нашої країни так точно, не впевнений щодо решти світу.

- Як мінімум дві з п'яти партій в новому парламенті ідеологічно асоціюють себе з лібертаріанством та правим лібералізмом. Сумарно у парламенті ці дві сили представляють 274 депутати, тобто 64.62% — маємо лібертаріанську більшість! Ну, принаймні на папері.

- Активна громадянська спільнота нарешті має своє представництво в парламенті. Я маю на увазі партію «Голос». Те, чого не вдалося зробити «Демальянсу» та «Силі людей» вийшло у партії Вакарчука. Так, від «Голосу» пройшло лише 20 депутатів, хоча хотілося б більше. Так, хтось сумує за тим, що нема Притули, але для початку і це непогано. Якщо мова йде про побудову партії як сталої інституції, а не як про черговий політичний проєкт під вибори, то це досить гарний результат. Розбудова партії — довгий та кропіткий процес, тож сподіватимусь на розширення представництва цієї сили у Раді майбутніх скликань.

- Звісно, є й негативні речі: 13% у Опозиційної платформи Медведчука, державне фінансування партії Шарія та безпрецедентний успіх «Слуги народу», що фокусує величезну кількість влади до рук обмеженої кількості людей.

Та, зібравши всі ці факти до купи, я зрозумів одну просту річ — цей новий парламент і є результатом Майдану. Не те, що ми обрали у 2014 році з того, що було. А саме цей оновлений парламент, до якого потрапила величезна кількість молодих та класних людей. Більшість з них гарно зарекомендували себе за ці 5 років війни з російським агресором та боротьби зі старою гнилою системою. Нарешті можна було голосувати «за» когось, а не, як завжди, обирати менше зло.

Ці вибори стали чудовим прикладом роботи демократії, як інструменту, що демонструє актуальні процеси в суспільстві. Нинішній розподіл партій став відображенням всього того шляху, що Україна пройшла за останні 5 років:

5,83% «Голосу» — це спільна робота громадянського суспільства і заявка на те, що активні українці здатні об'єднуватись навколо конкретних людей;

8,11% у «ЄС» — це результат зовнішньої агресії з боку Росії та, як наслідок, створена коаліція небайдужих людей, які багато чого втратили через цю агресію, і, які готові захищати свою країну будь де — на передовій, чи за трибуною парламенту;

8,19% «Батьківщини» — це результат глибокої кризи, що спричинила війна та, як наслідок, віра деяких людей у популізм і швидке вирішення складних проблем;

13,02% «Опозиційної платформи» стали результатом навіженої пропаганди з боку Кремля і, як наслідок, програної інформаційної війни з Росією;

І, нарешті, 43,18% «Слуги народу» — це результат тотального розчарування відсутністю справедливості та дуже повільному темпу реформ. Через це, ми отримали величезного Левіафана, навколо якого зосереджені Президентська гілка влади, однопартійна більшість в Раді та майбутній Кабмін. Постає питання, чи зможемо ми закувати цього Левіафана мирним шляхом, коли це доведеться робити. Я впевнений, що зможемо.

Зізнаюсь чесно, спочатку я негативно сприймав кандидатуру Зеленського та рішення людей з хорошою репутацією йти до нього. Саме до президента Зеленського в мене і досі є багато сумнівів та питань, але щодо тих, хто вирішив ризикнути своїм добрим ім'ям та долучитись в його команду, я сильно змінив свою думку.

Час показав, що поки вплив Коломойського на роботу Зе!команди дуже перебільшений. Всередині йде запекла боротьба за вплив між представниками олігарха, «кварталівським» оточенням Зеленського та молодих ще незаангажованих людей з громадянського суспільства, які повірили у так зване «вікно можливостей». І від нас частково залежатиме, хто з них отримає найбільший вплив. Саме тому, я не дуже вірю у сценарій з автократією, бо вважаю парламентську більшість «Слуги народу» однією великою ілюзією. Це можна порівняти зі Священною римською імперією, яка була більше схожа на конгломерат численних напів залежних чи умовно залежних міст, земель та герцогств, ніж на централізовану могутню імперію у класичному розумінні. Тепер я розумію логіку тих, хто пішов до «Слуги народу» з числа саме громадського суспільства. Святе місце пустим не буває і якщо його не займають гідні люди, замість них діятимуть негідники.

Яким буде цей новий парламент зараз важко сказати, але ясно точно, що попереду нас чекають дуже цікаві 5 років. І чи будуть вони позитивними, все ще залежить лише від нас. При чому більше ніж будь-коли.