Вогонь в розпеченiї добіла печі палахкотів яскравим полум'ям і рівномірно заповнював увесь простір блiндажа приємним, розслаблюючим теплом. Під тріскотiння сухих дрів, в повній тиші, кожен думав про своє. Хтось із бійців згадував батьків, хтось кохану дівчину, а хтось просто дрімав, малюючи в думках короткострокову відпустку додому. Раптом тишу порушив голос снайпера Василя Саєнко:

- Слухайте, адже завтра у нашої Валюшки день народження. Що дарувати будемо?

Є пропозиції?
Бійці стрепенулися і блiндаж вмить наповнився дзвінкими голосами:

- Ого! Скільки років нашому Сонечку завтра виповниться?

- Нічого собі! Так подаруємо Сонечку що-небудь незвичайне !...

- Треба подумати гарненько, щоб подарунок Сонечку нашому надовго запам'ятався...

Сонечком товариші по службі називали Валю Бровко, санинструктора роти. Після закінчення медичного коледжу, вона написала рапорт і помчала на війну. І вже будучи під Пісками, зателефонувала батькам і пояснила, що тепер вона боєць ЗСУ і нехай чекають її додому з перемогою. Мама спочатку зомліла, а потім довго кричала в трубку, щоб Валя негайно поверталася додому, але дочка була непохитна. Війна — це найбрудніша, найважча, сама жорстока робота на світі. Чоловікам на ній туго, кожен прожитий день — як маленький подвиг. А тут тендітна дівчина! Але Валя Бровко ні в чому не поступалася бійцям. Сміливо ходила під кулями, тягнула на собі здоровенних поранених в тил, прямо в бліндажі обробляла їм рани, перев'язувала, колола знеболювальне. Бійці любили її, як рідну і прозвали «наше Сонечко»...


Хтось запропонував:

- Давайте купимо їй парфумерію? Французьку! Найкращу!

- А я пропоную скинутися на сережки. На золоті!

- Точно! А можна ще і ланцюг на додачу!

Тут знову подав голос Вася Саєнко:

- А давайте подаруємо нашому Сонечку... тишу?

- Як це — тишу? — здивовано запитав хтось.

- А ось так! Другий тиждень поспіль «сепары» безперервно б'ють з гармат. А ми у відповідь мовчимо, «перемир'я» у нас... Так давайте влаштуємо для Валі завтра день тиші.

- Ну і як ми цю тишу забезпечимо? У Кремль Путіну дзвонити будемо?


- На біса нам Кремль? А ось з «сепарами» я б поговорив по телефону. У нас спирт «НЗ» є — недоторканний запас? Є! А ці ідіоти за спирт маму рідну продадуть!


- А що, Вася, це думка! Тиша в обмін на спирт — краще не придумаєш...

Вранці, коли Валя вийшла з бліндажа, її зустрів весь особовий склад роти, розташований в дві шеренги. Бійці, всі, як один, були ретельно виголені і посміхалися — широко і загадково. Командир дав команду: «Рота, струнко! Дороге наше Сонечко, вітаємо тебе з днем народження і бажаємо тобі щастя, здоров'я і мирного неба над головою!». І в ту ж мить повітря вибухнув могутніми чоловічими оплесками. Дівчина усміхнулася й очі її враз наповнилися сльозами: «Спасибі вам, рідні... Я вас всіх дуже люблю... Тільки не можу зрозуміти — щось не так... Чогось не вистачає...». Командир загадково посміхнувся: «А це сюрприз! Сьогодні не буде ні одного пострілу з тієї сторони. Приймай, Сонечко, наш подарунок — ТИШУ!». І Валя раптом подумала про те, що люди зовсім забули про справжні людські цінності. Золото, діаманти, брендовий одяг, сучасні айфони — все це, насправді, не має абсолютно ніякої ціни. Все це мізерно і дрібно порівняно з таким коротким, але таким вагомими по суті словами, як МИР або ТИША. Вони не мають фізичної конструкції: їх не можна помацати руками, як стодоларову купюру, їх не можна опустити в банкомат, як пластикову карту, їх неможливо надіти на зап'ясті, як як дорогий годинник, але при цьому і МИР, і ТИША просто не мають ціни — вони безцінні. Валя акуратно зачерпнула долонями, з'єднаними у «лоток» повітря, наповнений тишею і, щасливо сміючись, бризнула їм в обличчя своїх побратимів...