27 січня, коли весь світ відмічає День пам'яті жертв Голокосту, хочеться висловити особливу подяку західним союзникам по антигітлерівській коаліції. Американським війскам, які звільнили концтабори Бухенвальд, Дора-Міттельбау, Флосенбюрт, Дахау та Маутгаузен. А також британським військам, які звільнили концтабори Ноєнгаме та Берген-Бельзен.
Але не тільки за звільнення таборів треба подякувати західним союзникам. Маємо пам'ятати, що саме в західній зоні окупації була створена інфраструктура для реабілітації євреїв, які пережили Голокост, та подальшого їх відправлення у підмандатну Палестину. Незважаючи на те, що офіційна влада Великої Британії та Сполучених Штатів дуже холодно відносились до долі цих бідолаг, на низовому рівні проводилась активна діяльність по постачанню їм одягу, провіанту, ліків. Єврейські діті мали змогу вчитись та виховуватись у спеціальних реабілітаційних центрах та дитячих домах.
От як згадують ці події єврейські ветерани Британської Армії.
Мордехай Ґіхон: Коли вони (Уцілілі євреї — А.В.) дійшли до Тарвізіо, то ми побачили цих людей — у них не було нічого: ні одягу, ні ліків, ні їжі. Ми влаштували нічний наліт на німецькі склади з провіантом і спорядженням, які перебували в німецькому таборі. Витягли звідти ліки, харчі, одяг і передали це євреям. На наступний ранок німці і британці виявили, що склади пограбовані. Офіцер британської поліції покликав до себе офіцера поліції Єврейської Бригади, дав команду «Струнко!», і наш офіцер почав видавати себе тим, що заїкався і тремтів. А британець сказав: «Слухай мене уважно! Я тобі покажу координати на мапі, там ви покладете пару ковдр, пару ящиків з їжею, пару ящиків з медикаментами, а ми скажемо, що знайшли награбоване».
Еліша Роі: Французи тоді ненавиділи британців, а британці, не дивлячись на існування Єврейської Бригади, були в контрах з євреями. Тому французи допомагали нам в пику Великобританії. До того ж, після війни єврейські організації, не дивлячись на напівпідпільне положення, мали великий вплив. Наші представники були всюди: в поліції, в судах, в прокуратурі, в муніципалітетах.
Допомога євреям відбувалася навіть на урядовому рівні. В Італії була сім'я на прізвище Серені (частина цієї родини жила на той момент в Ерец-Ісраель, а найвідомішим її представником був Енцо Хаїм Серені, який очолював групу парашутистів-десантників, спрямованих «Гаґаною» в Європу для організації антинацистського опору — прим. А.В.), вони були родичами прем'єр-міністра Італії. Ця сім'я була одним з організаторів нелегальної еміграції євреїв з Італії в Ізраїль.
Багато архівних світлин демонструють нам єврейські школи та дитячі садки, що були відкриті в Західній Європі та Америці відразу після звільнення євреїв із таборів.
Єврейська школа в місті Барі (Італія), 1944 рік, британська зона окупації.
Дитячий садок для уцілілих у Голокості єврейських дітей Освего (США), 1944-1945
Зовсім інша картина була у совьєтьській зоні окупації. Звільнені концентраційні табори красні перетворили на тюрми НКВД, багато ув'язнених вони відправили у пересильні пункти НКВД, а обладнання із таборів смерті було перевезено в ГУЛАГ, де допомагало вже новим окупантам Східної Європи, які прийшли катувати європейців замість нацистів.
Отже, кожного разу, коли вам захочеться висловити особливу подяку за долю євреїв саме красним, то пам'ятайте про ці документи. Знаючи факти, ми маємо розуміти, що особлива подяка красним — це блядство, а не пам'ять про Голокост.
Бо ставити в один ряд треба не західних союзників та Совьєтьський Союз, а Третій Рейх та Совьєтьський Союз. Що, наприклад, зробив у своїх мемуарах колишній ув'язнений у совьєтьському концтаборі та майбутній прем'єр-міністр Ізраїлю Менахем Бєґін:
Ось що розповів мені лікар-єврей, який на собі пізнав всю красу життя в радянському і німецькому концтаборах:
- Я сидів у Дахау. Ми працювали на прокладці доріг. Важко, але в день працювали вісім годин. Так, німецький наглядач іноді бив по щоці і обзивав єврейської свинею. Це було жахливо. А що тут? Урки кожен день не називають мене пархатих жидом? Від них я не отримую стусанів? Думаєте, мені легше від того, що б'ють і обзивають мене кримінальники, а не охоронець? Зате там у мене була зручна ліжко з чистою постіллю. У мене були мило, зубна щітка, чиста білизнп, теплий одяг на зиму. Весь час я підтримував зв'язок з родиною, отримував листи, посилки, ніколи не голодував. Мені ненависні прокляті нацисти. Але, лежачи тут, в цій смердючій бруду, розчісуючи покусали тіло і сумуючи за додатковою пайку, я допускаю іноді страшну думку. Визнаю, що думка ця жахлива, але від вас її не сховаю. Якби мені запропонували вибрати між Печорлагом і концтабором Дахау, я, здається, вибрав би Дахау ...
<...>
І німецькі табори знищення, і радянські виправно-трудові табори — затія диявола. Але і диявольські справи різні. Різниця між винищувальними і виправно-трудовими таборами криється в одному невеликому слові: шанс. Німецькі вбивці не залишали своїм жертвам жодного шансу; в ув'язнених радянських виправно-трудових таборів шанс є — шанс дуже малий, але і малий шанс щось значить.
Нехай не говорять, що для жертви немає відмінності між таборами знищення і виправно-трудовими, що дають своїм жертвам хоч якийсь шанс. Нехай не говорять, що миттєва смерть краще. Табори Гіммлера були таборами швидкого знищення, табори Берії робили ту ж роботу повільно. Хіба смерть після хвилинних мук НЕ краще смерті після багаторічних мук? Ні, не краще. Все визначається шансом на порятунок. Чи не мертві проклинають диявола і борються з ним, а ті, кому вдалося вирватися з його рук. Якби шість мільйонів європейських євреїв були відправлені в ліси Архангельська, в вугільні шахти Воркути, на золоті копальні Колими або мідні рудники Уралу, півтора, два, а може бути, і три мільйони залишилися б в живих. Чисельність нашого народу сьогодні становила б не одинадцять, а чотирнадцять, п'ятнадцять, а то і шістнадцять мільйонів чоловік. «Маленька» різниця. Бідний єврейський лікар, який потрапив з рук одного тирана в руки іншого, був готовий — так він, у всякому разі, говорив — поміняти Печорлаг на Дахау, але він напевно не поміняв би Воркуту на Освенцим.
Ось так розмірковував про різницю між нацистськіми та совьєтьськими таборами видатний ізраїльський державниї діяч (зараз таких не роблять). Пам'ятайте і його слова, коли вам захочеться особливо подякувати красним за звільнення від нацизму.
Автор цього допису — онук Уцілілої у Голокості із містечка Нова Одеса та двоюрідний правнук остарбайтерки із села Маначин Хмельницької області, громадянин Ізраїлю та України, якому соромно за вилизування сраки красним, яке відбулось нещодавно в Єрусалімі. Ніколи не робіть так, як зробили «світові лідери». Це дуже ганебно.
