В середині ханукального тижня 2025 року Київська міська рада ухвалила рішення про демонтаж пам'ятника Міхаілу Булгакову на Андріївському узвозі. І сталося диво. Свічки ханукій у Нью-Йорку, Гамбурзі, Бат-Ямі, Сіднеї та інших місцях проживання русько-радянських людей, які називають себе євреями, набули форми дупи і запалали з подвоєною силою. Кількість обурених рішенням Київради дописів від людей номінально єврейського походження була настільки великою, що я навіть перевірив, чи не звали Міхаіла Афанасійовича Булгакова насправді Мойсей Аронович. Ні, не звали.
У чому ж причина такого вибуху обурення серед людей, які формально вважаються євреями, що виїхали з СРСР та пострадянських країн наприкінці 80-х упродовж 90-х років і давно живуть у США, Німеччині, Ізраїлі, Австралії?
По-перше, від єврейського народу у цих людей у найкращому разі залишилося прізвище та фенотип. У всьому іншому ці люди русько-радянські. Їх не назвеш руськими. Кокошник вони не носять, «калінку-малінку» не співають. А от русько-радянськими — саме враз. Пушкін, салат олів'є, Булгаков, расистські анекдоти про чукчів, ксенофобія, Висоцкій, гомофобія, Жванєцкій, мізогінія, неприйняття чужої точки зору та всі інші маркери русько-радянської людини, а зовсім не Спіноза, критичне мислення, Мішна, повага до опонента та Шолом-Алейхем складають їхню ціннісну та морально-етичну систему координат. Їх не назвеш євреями, але й не назвеш росіянами. Тому для зручності назвемо їх русім. Русім на івриті — росіяни. Застосовується це слово найчастіше у геноцидальному, колоніальному та імперіалістичному значенні, коли росіянами вважаються всі жителі колишньої Російської імперії та СРСР.
По-друге, процес відкочовування з СРСР та пост-СРСР був для них настільки ж травматичним, як перерізання пуповини при народженні. В СРСР правила поведінки, цінності та спосіб життя передавалися через соціальну пуповину від правлячої верхівки до народу, позбавляючи останнього мук вільного вибору. Розвал СРСР став для більшості радянських громадян тим, про що Псой Короленко написав: «Родился я на ветке, нет больше ветки той <...> И кто я, и что я в миру где нет покоя?». Для емігрантів за єврейськими програмами це було потрійне перерізання. Вони змінили не лише солодкість рабства на муки волі, а ще й країну, і культурне оточення. З вікна тепер летіли не пісні Висоцького, які під гітару співав алкоголік-«афганець" дядя Паша, що ссав собі в штани, а розтяжні хасидські нігуни.
В умовах цієї травми русько-радянська культура стала для цих людей тим самим, чим алкоголь для алкоголіка, нацистська ідеологія для німця 30-х років ХХ століття, марна праця для трудоголіка, шопінг для жителя суспільства споживання — тобто формою феномену, який видатний представник Франкфуртської школи філософії, онук рабина Еріх Фромм назвав "втечею від свободи".
Інший читач поставить справедливе запитання. Можливо, автор драматизує проблему? Може, це все-таки євреї, яким близька русько-радянська культура? Адже живе ж десь японець, якому близька французька культура, або чилієць, якому близька індійська культура. Відповідь на це запитання знайти легко. Якщо людина відчуває себе євреєм, то вона не зрадить пам'ять про трагедії єврейського народу, які супроводжували його всю історію. Давайте ж подивимося, як поводяться русіми.
29 грудня 2022 року в Одесі демонтували пам'ятник засновниці межі осілості Єкатєрінє Второй. Межа осілості — кордон, за межами якого євреям Російської імперії було заборонено селитися. Ця політика хоч і не знищувала євреїв фізично, але катастрофічно підривала культурний і науковий потенціал єврейського народу. Євреї не могли здобути освіту, зробити кар'єру і розкрити свої таланти у великих містах. Як же відреагували русіми на знесення пам'ятника?
У новорічну ніч 2024–2025 року синхронно відбулися дві події. Одеський пам'ятник Владіміру Висоцкому перенесли з вулиці до приміщення Одеської кіностудії, а в Києві рашистська ракета пошкодила унікальну пам'ятку єврейської архітектури — Будинок Сімхи Лібермана з великою кількістю єврейських символів в інтер'єрі та стелею з секретом, що перетворює одну з кімнат на сукку. Що ж більше обурило русімів? Ну звісно ж перенесення пам'ятника радянському актору і поету!
Коли я жив в Ізраїлі, то в русімному супермаркеті біля мого будинку продавалося вино "Сталинское слово" з портретом упиря на етикетці. Сталін — це радянський диктатор, який організував вбивство єврейського актора Соломона Міхоелса, розстріл єврейських учасників "Радянського антифашистського комітету", "справу лікарів" і готував депортацію євреїв до Сибіру в 1953 році. Але ніщо з цього не заважає русімам закуповувати, ставити на полицю і купувати вино з вусатою гнидою. Звичайно, я трохи відредагував етикетку.
Якось касирка ізраїльського будівельного супермаркету, з якою я спілкувався івритом, побачила моє східноєвропейське обличчя, почула відповідний акцент і привітала мене зі святом. Було це 23 лютого, тож привітала вона мене з Дньом Красной Арміі. Тобто армії, яка десятиліттями допомагала арабським країнам у їхніх спробах знищити Ізраїль. Ну яка це може бути єврейка? Вона русімка.
На відміну від русімів, справжні євреї не відчувають подібної рабської лояльності до Російської імперії та СРСР. Вони зберегли здатність до критичного мислення, здатність вислухати співрозмовника, толерантність до меншин. Єврейська ідентифікація у них переважає над русько-радянською. Вони створюють і розвивають ізраїльську науку, медицину, хай-тек і культуру. І саме з цими людьми слід спілкуватися, дружити, розвивати стосунки як на особистому, так і на міжнародному рівні. Ну а історія з пам'ятниками Булгакову, Висоцкому, Єкатєріне Второй та іншим улюбленцям імперіалістів допомагає відрізнити євреїв від русімів.
