Зрештою, ми не мали вибору
В усіх навушниках проскреготіло «Вогонь!» і яскраві факели десятка ракет з підвісів ланки Су-25 прорізали нічне небо. Було видно, як дотик металу до стін будівлі народжував вогняні спалахи, а віконні шибки розліталися на мільярди блискучих зірочок.
Ніхто не помітив їхнього виникнення. За офіційною версією, вони прийшли нізвідки, з глобального Ніщо. Численні спроби найкращих фахівців з темної енергії та матерії, фізиків високих енергій, спеціалістів нейронаук, психіатрів чи генетиків так і не надали відповіді на питання, чому усі схопилися так пізно. Чому прогавили. Чому не забили на сполох раніше.
Поки літаки розверталися для другого проходу, гелікоптери Мі-24ПУ1, торкаючись лопатями верхівок дерев, закрутили шалений вир, надсилаючи до підніжжя будівлі некеровані ракети та снаряди з автоматичних гармат ГШ-23. Тим часом, ламаючи гусеницями новенький асфальт, грізні «Оплоти» займали позиції для нанесення удару з землі. Неподалік було помітно батарею «Гвоздик» та «Акацій», що мали гатити прямим наведенням.
Як на мене, все було значно простіше: це були шалені 90-ті. Усі порядні люди намагалися прогодувати свої сім'ї і просто не мали часу звертати увагу спочатку на поодинокі дивні випадки, а потім на їхні серії. В цьому парадокс експоненційного зростання: коли чогось мало — його не помічаєш. Коли ж помітив — вже занадто пізно.
Гармати танків та гаубиць відпрацювали ціль, але навіть після другого заходу штурмовиків і подальшого скидання вантажу фронтовими бомбардувальниками Су-24, піднятими по тривозі з авіабази у Старокостянтинові, ставало очевидним те, про що нас попереджали іноземні радники: ми не могли подолати цю заразу лише своїми силами.
Звісно, наше командування було норовливим і так легко не здалося. Воно наказало відвести війська на безпечну відстань і батареї систем залпового вогню «Верба» почали випалювати квадрат, де знаходилася будівля. Вихор вогню був шаленим. Видовище заворожувало.
Вперше відвести очі довелося, коли чотири сліпучі спалахи осяяли все навкруги, наче яскраве сонце. Офіцер зв'язку підказав, що це застосували ще не прийнятий на озброєння оперативно-тактичний комплекс Грім-2. Пуск відбувався десь з-під Полтави, точність вражала.
Але коли полум'я трохи вщухло і дим поволі розвіявся, стало зрозумілим, що цього мало.
Спочатку ми спрямували туди аудиторів та перевірки. Більшість з них не повернулися, а ті, хто зміг вирватися, казали, що контролери вбудовувалися в тамтешню систему і таким чином вона з кожною новою ревізією обростала зв'язками та лобістами, набувала імунітету до усіх зовнішніх чинників.
Більше того, її метастази уразили значну частину депутатського та урядового корпусів. Типу наукові звання та типу наукові ступені від цієї системи автоматично робили з людини слухняного біоробота, що несвідомо виконує накази, наче той мураха, мозок якого поступово з'їдає гриб Ophiocordyceps unilateralis. Коли «мозок вибухав», тобто відкривалася аспірантура — кількість уражених зростала в рази.
Найстрашніше, що робила система — захоплювала молодих.
Вчорашні ніби притомні випускники університетів вже за кілька років роботи в установах системи починали верзти маячню, від якої у нормальних людей з очей та вух йшла кров.
Існує думка, що диктаторські режими на планеті для допиту ув'язнених використовували публікації, спродуковані системою: зачитування вголос кількох рядків з книг центральної будівлі діяли краще, ніж тортури водою чи відсутністю сну.
Особисто Президент звернувся до командувача об'єднаної місії ООН та НАТО з проханням про допомогу. Міжнародна коаліція, заздалегідь передбачаючи неспроможність впоратися нашими силами із загрозою міжнародного масштабу, вже розмістила у Чорному морі два авіаносні ударні угрупування (авіаносці Німіц та Шарль де Голль), три підводні атомні човни класу «Вірджінія», а також бомбардувальники Б-2, Б-52 і Торнадо, які заходили на ціль з боку росії.
Ні, росія вже була не тільки не проти військ НАТО на своїх кордонах та у Чорному морі, але й на базах в Ростові та Бєлгороді. Вона також надала свій аеродром у Білорусі та забезпечила міжнародні сили паливом і логістикою. І це не тільки тому, що путін вмер, а співпраця з міжнародною спільнотою теоретично могла зменшити виплату репарацій Україні. Ні. Просто росії, як країні-сусідці того явища, що виникло у нас, було реально страшно.
Росіянам.було.страшно. Уявляєте?
Єдині, кому вдалося вирватися абсолютно неушкодженими — спеціалісти аналітичного центру, які мали захисне спорядження, придбане на гранти незалежного іноземного фонду. Задокументоване ними вразило всю притомну громадськість у країні. Одні казали, що такого не може бути і це чийсь хворобливий сон, інші — що це наклеп на вітчизняну освітньо-наукову систему.
І лише найкращі почали розробляти план нанесення ядерного удару. Тоді ми на них дивилися, як на навіжених... Якби ж ми знали...
Кореговані бомби JDAM лягали точно в ціль. В перервах між хвилями бомбардувальників по точці своїми шестиствольними потужними гарматами постійно працювали Тандерболти, а танки Абрамс, Лєклєрк і Меркава після спустошення своїх боєзапасів відразу замінювалися новими машинами. Стріляло усе, що могло. Здавалося, що це якась найреалістичніша та найбільша виставка озброєнь у світі. От тільки все бахкало по-справжньому.
Звісно, спершу толерантні та ввічливі громадяни намагалися спрямувати в центральну будівлю системи вчених-фахівців. Потім поліцію. Поліцейський спецназ. Підрозділи СБУ та КОРДу. Агентів під прикриттямо. Навіть залучили кількох найпрофесійніших ДАЇшників у відставці, що мали стійкий імунітет до хабарництва та корупції великих масштабів (звісно, спершу дуже добре їм віддячивши та пообіцявши імунітет і нульову декларацію на все життя).
Результат був один: ще більша кількість типу наукових статей у сміттєвих журналах у співавторстві з типу правоохоронцями, типу вченими, типу агентами.
Тематики: космічна педагогіка, аура, лептонні боги, квантово-орбітальна культурологія, дискурс трансцендентного паттерну студентів на молебнях.
Земля здригнулася сотнями вибухів. Це, нарешті, прилетіли Томагавки з підводних човнів та есмінців класу Арлі-Бйорк. Від такого видовища в усіх офіцерів та солдатів відібрало мову. Десь дуже глибоко всередині замайоріла надія на перемогу.
Декого з уражених вдавалося відловити, але лікування не допомагало: вони втрачали здатність критично мислити та оцінювати свої неадекватні дії, як щось погане та загрозливе для суспільства.
Вперше ж ми зрозуміли, що ситуація неконтрольована, коли було оприлюднено листа одного притомного академіка, фізика за фахом. Саме перед експоненційним зростанням загальнодержавного жаху він вже відкрито нас попереджав, але ми не звернули увагу.
Тоді лист стосувався останньої розробки у нетрях дивної системи — Лептонного бога і лептонів, як частинок-носіїв психіки. Всі реготали і вважали це випадковістю, малоймовірним фактом, що відбувся. Його застереження проігнорували.
Усім було весело.
Другий його лист щодо організації конференції «Людина майбутнього в інформаційно-знаннєвому вимірі» вже від двох академіків протверезив:
Але було пізно.
Коли дим розвіявся, ми побачили пустелю, посеред якої стирчали бетонні уламки. Було тихо, однак, здавалося, що у навушниках шумлять якісь атмосферні завади. Кілька беспілотників Предатор здійнялися в небо і попрямували до центру згарища.
Час, поки вони летіли, здавався вічністю. Секунди можна було відчути фізично. Старші офіцери нервово 4 рази в секунду питали операторів беспілотників «Що там? Що там? Що там?...»
Нарешті, камера високої роздільної здатності почала передавати зображення руїн і усього, що коїться навколо.
Серед попелу та уламків каменю, знівеченої арматури та побитого скла ми побачили папір....
Білесенькі стоси щойновіддрукованих книжок.
Вдавалося розібрати лише окремі слова на обкладинках: «Міністерство», «конференція», «педагогічних», «академія», «аура», «духовність»...
Звісно, все було написано українською, але англомовний генерал НАТО посивів.
Стало зрозумілим, що то не атмосферні завади були причиною дивного шурхоту.
Це був шум типографії, що друкувала тези конференції, на яку безжальні біороботи глибоко в підвалах понівеченої будівлі вже розсилали запрошення по всій Планеті.
Тепер посивіли всі.
ООН одностайно санкціонувала застосування спецбоєприпасу.
Десь на авіабазах Дієго-Гарсія та Рамштайн спецборти мчали злітними смугами.
Починалася евакуація прилеглих міст.
Зрештою, ми не мали вибору.
P.S. Весь текст — є фантастикою, яка не має жодних зв'язків з реальністю. Усі збіги — випадкові. Єдиним реальним документом є лист академіків Локтєва та Мриглода — його оригінал розміщено тут. Просто він дуже вдало підійшов до мого тексту.
Якщо Вам здається, що деякі ситуації, описані в тексті, мали чи мають місце в реальності — Вам таки здається. Нічого з того, що описано — не можна знайти у гуглі.
І просто для довідки (це, знов-таки, жодним чином не пов'язано з фантастичним текстом) — ось цікаві статті надибав. Залишу тут посилання, аби не забути почитати:
Апдт. Наступного дня після виходу цього допису, вийшов офіційний лист від Національної академії педагогічних наук України про те, що вона не має стосунку до конференції, про яку пишуть академіки Локтєв та Мриглод. Також є інформація, що конференцію взагалі скасували. Детально тут.
(чомусь нагадало історію з «іхтамнєтамі»).
