Ілюзія — найперше з усіх задоволень
Вольтер
Ви чули про ефект Даннінга-Крюгера? Це коли окремі люди настільки некомпетентні, що їм бракне розуму свою некомпетентність навіть усвідомити. Звідси витікає чудовий наслідок, що дУрні зазвичай дуже самовпевнені, а розумні люди, навпаки, постійно сумніваються у своїх рішеннях, бо чітко розуміють, де пролягає межа їхнього знання.
Впевнений, що Ви з цим явищем неодноразово стикалися у фейсбуках, сповнених «експертами» з усіх питань, в автомобілях таксі, в громадському транспорті тощо.
Так от. Книга детально пояснює те, як це явище виникло, чому інакше не можна було, чому це абсолютна норма і що робити окремим людям і спільнотам, аби жити далі.
Ба більше, вона у шаленому вирі цікавезних історій, експериментів і прикладів пояснює, як так сталося, що навколо нас купа невігласів, я — невіглас, Ви — невігласи, всі ми схильні помилятися у своїх судженнях щодо роботи унітаза чи економіки, фінансів чи Великого адронного колайдера, але, тим не менш, Людство, складовими якого ми є, примудряється запустити хомо сапієнса в Космос та підкорити ядерну енергію.
Протягом 344-х сторінок двоє вчених — Стівен Сломен та Філіп Фернбак — обґрунтовуватимуть, як людський розум примудряється бути одночасно геніальним і жалюгідним, блискучим та ідіотичним; розповідатимуть історії епічних фейлів не тільки «простих людей», що не здатні банально переповісти, як працює велосипед, а й видатних вчених, що ледь не спричинили великі катастрофи; пояснюватимуть, чому величні історії про Нобелівських лауреатів, геніальних детективів, талановитих завойовників — це не зовсім правильно; чому індивідуальний інтелект інколи не настільки вже й важливий; чому ми постійно борсаємося між ілюзією знання та прокляттям знання.
Ви дізнаєтесь про те, які методи вивчення невігластва існують, чим відрізняється мозок людини від комп'ютера, а розважання від інтуїтивних думок; в чому саме наше мислення відрізняється від мислення тварин; чому страшне не незнання чогось, а незнання того, про що ми навіть гадки не маємо, що воно існує; що таке загальний інтелект та колективний інтелект.
Так, величезна частина книги присвячена культурі, освіті, мові, науці в становленні нашої Цивілізації.
Тут і про те, чому саме наука, науковий метод та науковий тип мислення зіграли ключову роль у такому шаленому стрибку нашого світу і чим здоровий скептицизм відрізняється від антинаукового мислення; чому антивакцинатори та противники ГМО — є неолуддитами, що становлять реальну загрозу суспільному добробуту. Червоною стрічкою плине думка про важливість освіти: не тільки розглянуті хиби сучасних освітніх систем, що завалюють учнів великою кількістю фактів, а й важливість освіти, як «цементу» для суспільства, що хоче жити в злагоді.
В книзі приділено увагу псевдоекспертам та псевдонауці, пояснено, чому популяризація науки та просвіта, спрямовані на окремі групи чи окремих людей — не працюють так ефективно, як мали б, та пояснюють, що із цим робити.
Не оминули також політиків, медіа та маркетологів. Рядок за рядком у Вас виникне розуміння, чому вони схильні весь час брехати або перебільшувати. (До речі, при тому, що автори досить жорстко гамселять політиків, вони пояснюють, чому пряма демократія все ж гірша за представницьку).
І, як на мене, це перша книга, де я прочитав ґрунтовне тлумачення такого явища, як експерт: хто це є та як суспільству розрізнити його від псевдоексперта.
Тут навіть розібрано, чим «віра» в науку відрізняється від віри у вигаданих створінь та магічні картінки; чим небезпечні російські тролеферми, секти, скрєпи та «цінності», якими людям хочуть задурити голови і відучити мислити своєю головою.
Книга буде корисною не просто широким верствам населення, а й,
окремо, всім вченим, науковим популяризаторам, журналістам, фактчекерам,
політикам, вчителям та педагогам, стартаперам (тут окремо показано,
чому ідеї — не мають значення, і пояснено, що ж таки має) і, як не
дивно (чомусь навіть собі занотував) — менеджерам з підбору персоналу.
Як на мене, ця книга ідеальна перед початком виборчих перегонів: стає зрозумілим не тільки, чому люди схильні вірити популістам, але й те, як суспільствам інколи вдається вирватися з цих згубних ілюзорних вирів та збудувати в країнах добре життя.
І так, в книзі наведено приклад способу боротьби з тотальним невіглаством — лібертаріанський патерналізм. Але для цього ми мусимо мати соціально-відповідальні медіа та політиків.
Загалом, девіз, який я виніс після опанування цього твору: бути невігласом — це нормально, але не визнавати цього — оце вже проблема.
Дуже рекомендую.
Видавництво Yakaboo, Київ, 2018 рік. Стівен Сломен, Філіп Фернбак. «Ілюзія знання. Чому ми ніколи не думаємо на самоті».
Насолоджуйтесь.
P.S. Також тут Ви можете почитати мій відгук на книгу Мічіо Кайку «Фізика майбутнього», тут — науково-популярної книги Олега Орлянського «Світ, в якому ти живеш», а тут — наукової фантастики Енді Вейра — «Артеміда»
