Новий Рік у нас святкують відчайдушно. Зміна цифр у календарі громадян просто-таки заворожує та пробуджує підсвідомі мрії про краще майбутнє і запах мандаринів. Але поки салат олів'є лежить по холодильниках у розібраному вигляді, душа вже вимагає містерії. Тому повноцінному святкуванню і всенощному марафону біля телевізора передують малесенькі такі свята, навчальні, так би мовити. Для діток.
Спортивні та актові зали, музичні кімнати, класи і фойє – усюди під рипіння колонок танцює посеред хороводу худорлявий та спітнілий Дід Мороз у вишитому дощиком, але завеликому червоному пальті. Там лунають віршики про зайців та сніжок, там, наче у дорослому житті, стільців завжди на один менше, ніж бажаючих на них сісти, там ллються сльози, виймаються з мішка подарунки під загадковий блиск вогників з припорошеної пилом десятиліть ялинки. Важливо єдине – аби сценарій не повторював минулорічний.
І отут є чемпіони. Дипломовані педагоги одного дитячого садочку у славному місті Кривий Ріг вирішили, що трошки насильства над іграшковими тваринками додасть пікантності та перетворить нудний новорічний ранок для дошкільняток на справжню феєрію. Треба лише взяти двох хлопчиків, всадовити на отих малесеньких стільчиках, і прикрити дітей ганчіркою, щоб видно було лише ніжки. До тих ніжок – прив'язати іграшкових песиків і сказати, що приїхав цирк. А далі – справа техніки. Добра тьотя-клоун бере довгу паличку дресирувальника, тицяє, штурхає і легенько б'є іграшки, наказуючи песикам танцювати. Дітки тупочуть ногами, собаки теліпають вухами-головами-лапами, лунає відповідна (хто сказав інфернальна?) музика, всім весело. Коли діти зупиняються, їх знову штурхають – веселощів і сміху з цього дійства, як доводить практика, вистачає хвилини на три точно.
А коли новорічний ранок скінчиться і батьки роз'їдуться по роботах, діти залишаться із цукерками і новими знаннями. Знаннями про те, що якщо тваринку прив'язати і штурхати, а то ще й бити – вона буде весело танцювати. Приїде цирк. Усі сміятимуться, аплодуватимуть, всім буде добре, наче на новорічному святі. Дорослі ж не навчають поганому. Тим більше у дитячому садочку. Дипломовані педагоги. А значить – ця поведінка – нормальна. І якщо цирк не приїде, або квитки у нього будуть занадто дорогі, або мама з татом виявляться зайняті роботою, то можна завжди організувати собі свій, домашній цирк. Домашні тварини живуть у багатьох. Що? Їм боляче? Ні ж бо, їм весело, як весело було усім, хто три хвилини реготав, із захватом спостерігаючи за витівками тьоті-клоуна і двома накритими ганчіркою хлопцями.
І у наступний рік діточки із того дитячого садочку візьмуть трошки жорстокості, звичайної нашої байдужої жорстокості, що змушує виймати телефон не для виклику допомоги, а лише задля того, аби зафільмувати, як когось б'ють. Дипломовані педагоги через десять років писатимуть, що нове покоління стало ще гіршим, не знає жалю і їх не можна навчити гуманності. І ніхто не згадає, що у далекому дві тисячі сімнадцятому усе почалося з того, що прив'язаних до ніг іграшкових песиків під сміх батьківської громади били паличкою, аби ті почали весело танцювати у такт тупоту дитячих ніжок.
