Московитський «Левада-Центр» ще в кінці березня радісно відрапортував, що підтримка росіянами дій х@йла зросла до 83%.
Як так можна?
Магія, панове.
Щоб зрозуміти, треба почати з прадавніх часів. Ще коли перші українці і не бралися копати Чорне море.
Жили тоді люди по печерах у повному єднанні з природою. Тобто, що зловив, те і з'їв, а як захворів – то помер.
І були то часи справжнього народного єднання. Геть усім хотілося одного й того самого: щоб з полювання чоловіки завжди поверталися з м'ясом, щоб дітки були здоровенькі, а жінки красиві й роботящі.
Стабільності прагнули вже, а ні до Азірова, ні до Януковича природа ще не додумалась.
Тому довелось еволюціонувати.
Хтось малював по стінах жирних мамонтів і себе зі списом, прудкого й легконогого. Хтось гарчав на череп шаблезубої тигри. Хтось кутався у ведмежу шкіру і символічно тікав геть, не озираючись. А хтось вділяв трохи м'ясця померлому минулоріч кращому мисливцю, хай прийде та допоможе, хоч ділом, хоч словом.
Чи було те все помічним, чи ні – один бог знає.
Але прижилося. І розвинулось.
Хочеш смачно їсти – ділися з духом лісу. Хочеш дощику – і на небі є з ким поділитись. Діточок хочеш – тут теж є варіанти.
І взагалі, що особисто ти зробив, аби зранку зійшло сонце? Скільки сердець на сходах піраміди вирізав?
Контроль. Чи хоча б подоба контролю.
Це бажання й рухало цивілізацію.
Звісно, потім виявилось, що зв'язок між шаманським бубном і річним виловом тюльки досить-таки символічний (коли не брати до уваги думку самого шамана).
Але якщо немає ехолота, а знати місця залягання карася треба, то вибір тут не великий. Або чаклуй, або вигадуй ехолот.
Ехолот зрештою вигадали. І вентилятор. І ринкові відносини. І коронарне шунтування.
Контролю над життям все більше. Справжнього контролю.
Чаклування, до речі, залишили. Назвали магічним мисленням і навіть знайшли доречне місце. У свідомості діточок. Від трьох до п'яти. В окремих випадках – до семи рочків.
Одна з початкових стадій пізнання світу. Коли зв'язки ще не очевидні, а пояснення вже хочеться.
Воно дуже просто. Якщо поводити себе чемно і слухатись маму, то на Новий рік можна отримати велосипед.
І все. Який саме зв'язок між щоденним чищенням зубів, застелянням ліжка і виконанням домашніх завдань та велосипедом – для дитини не зрозуміло. Вона зосереджена на ритуалі. Якщо все зробити правильно, то вища сила (батьки, або ж Санта, вибачте, Клаус) дасть омріяну нагороду.
Дитина не знає, що той велосипед вже місяць стоїть у гаражі.
Магічне мислення у дорослих, до речі, зустрічається теж. Іноді. З різних причин.
І там працює ціла індустрія. Послуги на будь-який смак. Від гадання на таро до цілування мощів при свічках.
От тільки ці ритуали зазвичай не спрацьовують. Адже ні гаража, ні батьків, ані заздалегідь купленого ними велосипеда нема.
Є лише людина, яка хоче. Відчайдушно. Як у дитинстві. І робить. Щось не складне. Малює, перепрошую, мандали, розкладає пасьянси чи пристрасно шепоче заклинання.
При цьому хитро мружиться, споглядаючи, як інші працюють, обговорюють, сперечаються, винаходять. Вона ж бо знає, як насправді влаштовано світ. Втаємничена, посвячена, дотична до вищого, надприродного знання.
Певний процент таких людей є у кожному суспільстві.
А що буде, якщо цей процент зросте? До вісімдесяти, припустимо, трьох? Якщо лише сімнадцять із сотні будуть мислити як дорослі?
Якщо лише ці сімнадцять бачитимуть справжній зв'язок між слухняністю та велосипедом?
Буде війна. Жорстока, кривава війна. Яку вже розв'язано.
Ритуальне жертвоприношення.
Нас з вами. Українців.
Бо ми – інакші. Ми – найближчі.
Якщо нас убити, закатувати, покласти на вівтар недосяжного божества, що засіло в бункері, якщо змусити нас страждати – то повернеться світле минуле. Зі смачним пломбіром, ковбасою, гагаріним і почуттям захищеності. Так відкриваються двері до московитського недолугого парадайзу.
Так твердять їх шамани.
Так працює магічне мислення.
Так живе збіговисько інфантильних довбограїв, що назвало своїх кривавих жерців другою армією світу.
І так воно й зникне, не осягнувши, що перетворилось на зграю озлоблених неуків.
