Вже понад одинадцять місяців повномасштабної війни. Практично всю допомогу демократичного світу, як і євроатлантичні перспективи України, багато хто починає сприймати як належне. І саме тепер від різних журналістів та експертів все частіше можна почути питання, чому колективний Захід пообіцяв постачати сучасні танки західного зразка тільки зараз. Це питання покликане віднайти ті «ниточки» причинно-наслідкових звʼязків, які звʼязують недалеке, в контексті всієї історії, минуле з прийдешнім та майбутнім. Тож спробуємо їх віднайти.
Ще минулою весною нам не хотіли давати в необхідній кількості радянську та далекобійну зброю. Однак до літа процес зрушив з місця. Влітку нам ніхто не хотів довіряти сучасні ППО та ПРО. Проте з осені їх почали надавати. Весь минулий рік Олаф Шольц був скелею, яка стверджувала, що у союзників по НАТО є консенсус — західних танків нам не дадуть. Та останній місяць показує, що сучасний танковий «кулак» Залужного все ж буде сформований. Всі ці червоні лінії і їх безумовний перегляд у нашу сторону свідчить про другу складову успіху України – серйозні політичні зміни у західному суспільстві.
У чудовому британському фільму «Темні часи», де доволі колоритно зображена постать Черчилля, постійно якось забувається, вочевидь для драматизму, що війну Гітлерівській Німеччині оголосив власне Чемберлен. Це хоч якось виправляється у більш сучасному фільмі «Мюнхен. На порозі війни». Але і там, і там забувають додати, що від моменту оголошення війни, до бліцкригу Третього Райху супроти Бельгії, Нідерландів, Люксембургу і, врешті-решт, Франції, минуло трохи більше пів року. Здебільшого історики сходяться на думці, що Гітлер до останнього не вірив у серйозність Англії та Франції.
Перша серйозна зміна поведінки ЄС трапилась у повній аналогії до реакції союзників на дії Гітлера. Цілком ймовірно, що Гітлеру через Польщу ніхто б не став оголошувати війну (як би це жахливо не звучало), якщо це був одиничний випадок. Якби перед тим не було Чехословаччини, а перед тим — окупації Судет, аншлюсу Австрії, гонінь євреїв і т. д. Цілком ймовірно, що й нас ніхто б не став підтримувати, якби перед тим не 8 років гібридної війни божевільного фюрера московії проти України, якби не MH17, якби не війни (треба вже називати речі своїми іменами) проти Грузії, Молдови та інших країн, якби не звірства у Сирії, якби не резонансні вбивства своїх колишніх співгромадян по всьому світу. Всі ці абсолютно недружні вчинки стосовно цивілізованого світу й призвели до остаточного розуміння, що божевільного вгамувати дипломатією не вдасться.
Але, оскільки рішення тепер приймає не тільки Англія та Франція, а є ціла когорта союзників по НАТО під егідою США, то обмірковування реакції розтягнулося на цілий рік. Адже за цей час, у кожному демократичному суспільстві формувалася думка, що перемога України — це завдання перед усіма, хто хоче, аби життя нормалізувалось. Від «Україна не має програти» в головах союзників ми маємо «Україна має твердо перемогти, а московити повинні програти». І на відміну від московії, де думка громадян нічого не значить, західні суспільства почали доволі серйозно давити на своїх політиків, щоб вони швидше приймали потрібні рішення. А судячи з останніх заяв на Рамштайні, в Давосі, від Олафа Шольца та інших поміркованих політиків і радників — консенсус у цьому знайдений і рішення прийняте. Отже, бюрократичний маховик запустився.
У мемуарах Черчилля про Другу світову війну можна знайти вислів: «У Британії жартома говорять, що військове відомство завжди готується до останньої війни. Але це, ймовірно, справедливо й для інших відомств та інших країн…» Можна сміливо стверджувати, що ця думка й досі лишається актуальною. Адже варто визнати, що до 24 лютого 2022 року для багатьох провідних політиків світу, принаймні з демократичних країн, важко було уявити, що на теренах Європи можлива повномасштабна війна конвенційними засобами з масовим застосуванням артилерії, піхоти, танків, авіації, ракет.
За останні півстоліття більшість європейських країн сховалися за парасолькою НАТО з переконанням – «Ну хто захоче сваритися з ядерним блоком і починати Третю світову війну?». Це уявлення призвело до того, що війська цивілізованих країн постійно скорочувались.
Єдиними, хто хоч якось зберігав пильність і уважність, — США та Велика Британія. Та й у них війни радше сприймалися якраз як військові операції, а для них принципово багато зброї, як і армії, не треба. Для прикладу, у 2003 році в Ірак заходили війська США та Великої Британії кількістю у 100 та 45 тисяч відповідно. До речі, контингент України складав 1680 осіб і був третім за чисельністю у тій війні. Якість та технологічне оснащення військ союзників настільки перевищувало все, що могли протиставити набагато більш численні збройні сили Іраку, що останні протримались лише 40 днів.
Війна московитів проти України показала, що європейські держави користувались хибною політикою. Та у допомозі Україні це означало вирішити для себе ще одну важливу задачу — ризикнути передати нам сучасну зброю означало б самим на певний час лишитися без неї. Та це пів біди. Головна проблема полягала для них у тому, що необхідно запустити маховик військової економіки. Це і танкове виробництво, і виробництво броньованої техніки, морського флоту, виробництво снарядів, збільшення власних армій, в певних країнах повернення призову до армії й т. д. Якщо коротко — все це коштує грошей. А їх треба звідкись брати. І якщо у 2022 році це більшості країн було складно переписати свої бюджети на рік, то сформувати від початку правильні бюджети на 2023 рік було не складно.
Отже, чому зараз? Бо пройшло достатньо часу, аби сформувався політичний консенсус та громадянська підтримка вільного світу на нашу користь. Вже не стоїть питання, чи має Україна перемогти, чи просто «не програти». Тепер стоїть питання, як швидше досягти поразки московії. За рік більшість країн змогли переглянути свої уявлення про війну, всі ризики й небезпеки та закласти відповідні ризики майбутніх рішень у бюджети власних країн. А на додаток, перезапустити військове виробництво та потенціал своїх країн, що відкрило можливості постачання Україні танків. І обовʼязково відкриє для нас постачання літаків та іншої технологічної зброї.
