Херсонська єпархія часів Російської імперії лиш формально мала цю назву, резиденцією ж архиєпископа стала Одеса. З часом у Херсоні з'явивилися і власні єпископи, але вони мали формальний титул єпископів Новомиргородських – перших вікаріїв Херсонської єпархії.
Резиденцією єпископів Новомиргородських у Херсоні став у 1864 «будинок Катасанова» на Богородицькій 1 – за багато років його мешканцями побували різні священнослужителі, були серед них і справді видатні люди. У травні 1903 в цю резиденцію заселився і почав облаштовуватись на новій посаді єпископ Кирион, один з небагатьох, хто опинився тут зовсім не з власної волі.
Син грузинського сільського священика з Горійського повіту Георгій Садзаглішвілі (1855-1918 рр.) здобув освіту в Тифліській (Тбіліській) духовній семінарії та Київській духовній академії. Отримавши в останній звання кандидата богословських наук, Георгій кілька років працював в Одеській духовній семінарії. Але в 1883 він повертається до Грузії, де більше десяти років працював у церковних освітніх закладах одночасно працюючи над історичними публікаціями. В 1898 під іменем Кириона він стає єпископом Алавердським – вікарієм Грузинської єпархії.
Тогочасна Православна Російська Церква часто видається єдиним підлеглим державі організмом – «министерством православного исповедания». Але насправді в останні роки імперії її лихоманило від внутрішніх чвар: рядові священики боролися проти всевладдя єпископів, одні єпископи – за церковні реформи, другі – за утвердження специфічного «благочестя», треті – за скасування державної «опіки». Особливої гостроти ці процеси набували в «национальних окраинах» – в першу чергу тих, де церковна традиція відрізнялася від російської.
Грузинська церква, безперервна традиція якої сягає четвертого сторіччя, а здобуття повної незалежності Грузинської Православної Церкви – як мінімум одинадцятого, особливо болісно переживали втрату цієї незалежності й підпорядкування російському Священному Синоду. Відколи патріарх Антоній ІІ Багратіоні був у 1811 відсторонений Росією виступи за відновлення незалежності Грузинської Церкви не припинялися. На початку ХХ сторіччя єпископ Алавердський Кирион був одним з найпомітніших ініціаторів цього руху. Це змусило російське церковне керівництво вислати його за межі Грузії – спочатку в Кам'янець-Подільський, а 3 травня 1903 він отримав нове призначення – в Херсон.
Тогочасна херсонська преса з захватом писала про нього: «Наш новий архипастир – відомий історик і археолог: немало він працював в архівах розшукуючи старовинні документи та збирав старожитності Грузії; живучи протягом останніх років у Кам'янці-Подільському, єпископ Кирион добре потрудився у справ збирання предметів церковної старовини для єпархіального історичного зібрння. Перу його належить ціла бібліотека книг російською і рідною йому грузинською мовою з історії та археології; переважно – Грузії; самих монографій його з грузинської церковної історії нараховується 50, а серед них такі солідні твори як перший „Нарис історії Грузинської Церкви та екзархату за XIX сторіччя“, укладений частково за неопублікованими матеріалами, віднайденими автором в архіві Святійшого Синоду. В Херсоні преосвященний Кирион має намір продовжити свої вчені праці про рідну йому Грузію, а також зайнятися опрацюванням історії та археології Херсонського краю».
Газета «Югъ» відзначала, що за два місяці після переїзду до Херсона «преосвященный Кирион, епископ Новомиргородский, посетил в воскресенье херсонский Археологический музей и подробно с ним ознакомился при помощи хранителя музея В. И. Гошкевича».
Серед ініціатив Кириона в Херсоні був початок робіт з заснування окремого церковно-археологічного музею. Дізнавшись, що в церквах Херсонського повіту зберігається без особливої шанобливості чимало вартісних старожитностей, він пропонував настоятелям надсилати їх йому для організації систематичного зібрання. Вже за півроку Кирион на чолі комісії херсонського духовенства завершив статут майбутнього Херсонського церковно-археологічного товариства з музеєм при ньому і надіслав його на затвердження Священного Синоду.
Слід зазначити, що Кирион сам був не тільки фаховим істориком, але й захопленим колекціонером. «Личная библиотека почтенного ученого заключает в себе около 2 000 томов, она еще не установлена, так как предполагается в близком будущем ремонт архиерейских покоев. Владыка имеет также нумизматическую коллекцию, заключающую в себе около 4 000 экземпляров, преимущественно древних монет; между ними не мало монет редких, представляющих большой научный интерес,» – писала одна з херсонських газет.
Втім у Херсоні Кириону судилося працювати лише рік. У Священному Синоді вирізнялися злопам'ятністю і намагалися щороку переводити неблагонадійного єпископа на нове місце служіння. 23 квітня 1904 він отримав рескрипт про призначення єпископом Орловським і Севським.
Залишаючи Херсон Кирион не пошкодував залишити для майбутнього церковно-археологічного музею колекцію зі 148 мідних та 41 срібних монет з власного зібрання. Наостанок він пропонував облаштувати цей музей в корпусі духовного училища, яке незабаром мало бути збудоване в Херсоні. Також він просив місцеве духовенство зберігати й розширювати цей музей і не допустити переміщення зібраних ним матеріалів до єпархіального центру – Одеси (про що одразу заговорили, коли в єпархії дізналися про переведення Кириона).
Треба сказати, що ідея Херсонського церковно-археологічного музею практично одразу померла – не знайшлося жодної людини, яка могла б з таким же ентузіазмом ним опікуватися. Куди поділися зібрані Кирионом колекції сказати важко – можливо таки без зайвого розголосу переїхали до Одеси, можливо просто розійшлися по рукам зацікавлених осіб, можливо (бодай частково) потрапили до Археологічного музею.
Діяльністю цього музею (який в 1909 став Херсонським музеєм старожитностей) Кирион продовжував цікавитися. В 1911, коли відкривали оновлену музейну експозицію в новому корпусі, він надіслав до Херсона вітальну телеграму:
«Херсон. Гор. управлению. Крайне сожалею, что не могу вместе с вами порадоваться в сей торжественный момент жизни музея. Слава и честь муниципалитету Херсона, приютившему и обеспечившему существование этого культурного светоча; неутомимому же археологу В. И. Гошкевичу, создавшему и взлелеявшему его – „мраваджамиер!“ ("многая лета!»). Желаю музею дальнейшего преуспеяния на пользу местного края. Божие благословение буди на вас. Епископ Кирион".
Коли Кирион писав слова цього привітання, він жив у Севастополі монахом Херсонеського монастиря – на кілька років його позбавили єпископства як політичного екстреміста. Згодом Священний Синод відновив його сан і Кирион продовжив свої мандри не з власної волі провінційними єпархіями.
Після падіння Російської імперії він одразу покинув очолювану ним тоді Полоцьку єпархію та повернувся до Грузії, де після Лютневої революції одразу проголосили відновлення незалежності Грузинської Православної Церкви та вигнали з неї всіх єпископів-росіян. На скликаному в вересні соборі відновленої Грузинської Православної Церкви Кириона обрали її першим патріархом після сторічної перерви. Але 27 червня 1918 патріарха було вбито за загадкових обставин – його вбивці лишилися невідомими.
