«Будь-якого недільного вечора минулого літа в емігрантському кварталі Торонто можна було побачити вуличного проповідника, що вивищувався неначе Саул серед своїх братів. Голос промовця лунає як дзвін скликаючи до себе строкатий натовп вихідців з різних слов'янських народів. Уважного слухача він люб'язно вітає. Зневажливого опонента – уриває різкою відповіддю. З відчуттям Божого заклику до служіння своїм співвітчизникам та з вогнем в серці і з ревністю до Бога проповідник виголошує свою палку промову. ... Його сяюча усмішка, його вражаючі слова, його щирий потиск руки приваблюють і утримують цих людей. Це Іван Колесников.» Так згадував його один з очевидців у 1914 році.
Майже за шістидесят років до того герой цього нарису народився в Херсоні, в чотирнадцять закінчив школу. Але його батьки померли, після чого херсонський вікарний єпископ оселив сироту у своїй резиденції та влаштував у Одеську духовну семінарію, де він навчався три роки. Після висвяти на православного священика, Колесников мав вирушати місіонером до Персії (Ірану). Проте, він відмовився підкоритися цьому розпорядженню. Прагнучи позбутися влади вищого духовенства, Іван Колесников залишив церкву і таємно приєднався до соціалістичного гуртка.
Його крок вочевидь спричинив певний резонанс, адже до нього завітав місіонер-баптист і привітав зі зреченням Російської Церкви та наверненням у «справжнє християнство». Коли ж Колесников пояснив, що став атеїстом, той дав йому копію Нового Заповіту і запросив на таємну молитовну зустріч. Незважаючи на три роки семінарської освіти, Колесников та його дружина ніколи не читали Біблії раніше. Незабаром вони навернулися до баптизму і Колесников з ентузіазмом неофіта почав проповідувати. Це коштувало йому спочатку нетривалого позбавлення волі, а потім і вислання з Херсона. Разом з дружиною він переїхав до Одеси. Тут його охрестив німецький баптистський місіонер.
Колесников провів сім років проповідуючи в Одесі та її околицях. В результаті у місті постало дві баптистські церкви та дві місії. Зрештою влада, стурбована зростаючим процвітанням баптистських місій, вирішила вигнати їхнього лідера.
Він переїхав спочатку до Бессарабії, потім до Румунії і, нарешті, до Болгарії. Там він познайомився з болгарином Пітером Дойчевим, який навернувся до баптизму в Буффало (штат Нью-Йорк) і повернувся до своєї батьківщини місіонером. Завдяки цьому знайомству Колесников отримав запрошення до Америки у 1903 році, а звідти він переїхав до канадського Торонто в 1908 році.
Хоча Торонтська місія лишалася його «базою», Колесников мандрував усією країною. У 1908 році він почав видання україномовного часопису на чотири сторінки, що отримав назву «Добрий друг». Наступного року обсяг збільшився до шістнадцяти сторінок, а назва змінилася на «Свідка Правди».
Фактично це було перше українське видання у східній Канаді, яке видавалося щомісяця і регулярно виходило до того часу, коли в 1917 році Колесников серйозно захворів. Його інші видання українською складалися з кількох релігійних брошур та книжки зі 125-ти християнських пісень з назвою «Українська Арфа».
Справу батька продовжив його син Павло Колесников (1891-1974). Він народився в бесарабському Аккермані (Білгороді-Дністровському), був висвячений на пастора у 1915 році й служив у слов'янській громаді канадського Гамільтона перш ніж переїхати до США.
