Чомусь раптом стало зрозуміло, в чому була головна проблема Джафара з Аладіну. Доля покарала його за жлобство.
От дивіться. Він же підписав звичайного аграбського тітухана на просте та зрозуміле дєльце — зайти в печеру, взяти лампу, віддати йому. Так, в печері все пішло не по плану, але і в мультфільмі, і в фільмі Аладін з лампою дібрався до виходу, і Джафар скинув його назад, зловісно хохоча.
З цього і почались всі його проблеми. А якщо б він цього не зробив? Якби він нормально, як домовлялись, витягнув Аладіна та розрахувався з ним?
Що, у візиря великого султана не було в кишені з десяток золотих? Чим йому б загрожував злидень з аграбських трущоб? Лампу з джином він би отримав, підкинув би тітухана до Аграби, і через дві години вже був би всемогутнім магом, чи ким там він хотів бути. А тітухан дізнався б про це тільки з криків міських глашатаїв, і то, якби його це цікавило. Знаючи, як людей цікавить це в часи демократії, підозрюю що в ті часи питаннями «хто нами править і чому» задавалось ще менше народу. Накрайняк вже після можна було б організувати нещасний випадок з падінням цеглини на голову, врешті решт лицарі плаща та кинджалу всюди однакові.
Жлобство і скотство, яке сидить в усіх кугутах, як би високо вони не залізли. Якесь таємниче кугутське прокляття, що змушує їх мутитись, палитись і катитись.
Вкрасти величезне підприємство, яке може приносити мільярди — та розпилити його на метал, щоб отримати мільйони.
Керувати містом з мільярдним бюджетом — і воювати за ларьок.
Намутити землю під ЖК — та не сплатити пайову участь, лобіюючи відповідний законопроект.
Створити ОПГ — та не платити піхоті, відправляючи їх обілєчівать кальянні, своїми руками створюючи собі майбутніх конкурентів.
Найняти тітушню, отримати об'єкт та не розрахуватися з ними.
Створити саму потужну групу фейсбучної підтримки в країні та декілька років знущатись над ними, перетворивши в заклятих ворогів.
Вкласти мільйони в двомісячний мітинг під НБУ та пожаліти грошей на нормального організатора, від чого натовп бабусь виглядає максимально жалюгідно.
Живучи в парадигмі жлобства та скотства, люди самі закладають в свої темні дєлішкі зерно своєї майбутньої страшної поразки. І дійшовши до неї — звинувачують будь-кого, окрім головного винуватця.
Себе.
