Сором української делегації у Лондоні та до чого тут Зеленський

Хочеться перефразувати його, аби передати всю глибину сорому, на який наразилася Україна у Лондоні.

 

«Коли ти верзеш дурниці, усім навколо смішно, але ти про це не знаєш».

 

Ми давно не виглядали так смішно. Бути розумним — це не знати вумні терміни. Це робити розумні речі.

 

Українська делегація із натхненним виразом обличчя просить світ дати трильйон. За цим вгадується нехитра одноходовочка, на яку розраховують великі реформатори, представлені Шурмою, Свириденко та десантом з 100500 соросят. Це стара добра схема «Великого будівництва». Дайте нам трильйон, а ми побудуємо дороги/школи/електростанції/космопорти. А усі невдачі спишемо на корупцію та к@злів, які заважають.

 

Розумні британці, європейці, американці добре розуміють, що саме робить українська делегація. Але підігрують. Роблять такі ж натхненні заяви та обіцяють фінансувати Нью-Васюкі. Дають гроші та роблять натхненну медійну картинку. А чому ні?

 

Якби Україна приїхала з реальним планом дій, з реальним наміром перетворитися на Сингапур чи Польщу — вони б допомогли, 100%. Але Україна приїхала з простягненою рукою — аби видурити нові кредити від дурнуватих (на думку нашої влади) капіталістів — аби потім «розпилити» їх на «Великому будівництві-2». Ну ок, з нами зіграють у нашу гру, бо зараз такий момент. Але щойно війна скінчиться, ігри скінчаться теж.Звинувачувати в цьому Україна зможе виключно себе.

 

Як такий сором міг статися? Ну, це закономірний результат 30-ти років незалежності. Еліти, що склалися в Україні, саме так бачать ідеальну лінію поведінки. Нащо чесно будувати суспільство для усіх українців? Треба встигнути отримати максимум для себе, поки є така можливість. Ось як виглядає велика «економічна стратегія» наших еліт, включно із соросятами, які елегантно вписалися до смердячої системи хрюкання.

Скажете, Володимир Зеленський інший? Не згоден. Він є саме таким.

 

На початку свого президентства Зе мав вибір — притягнути на свою сторону інтелектуальні еліти України, які ще залишилися. Але він зробив той самий вибір, який за два століття до нього зробив один з російських царів, що сказав «росії не потрібні розумні, росії потрібні вірнопіддані». Ну ок, Зеленський зібрав навколо себе вірнопідданих, таких як Єрмак, Шурма, Татаров, Свириденко, Пишний та «слуги народу».

 

Єдине, що ця зондер-команда спромоглася зробити, — це схеми. Номер один — «Велике будівництво». Номер два, три та інші — це схеми з електроенергією, депозитними сертифікатами, арештом майна через АРМА та ще, ще, ще. Усе це — не проект економічного розвитку України. Усе це — проекти збагачення конкретних людей та бізнесів. Це про те, як красиво витратити чужі гроші, залишивши по собі пустелю велетенських боргів. Олігархи нікуди не поділися, просто їхній фасад змінився. Зеленський робить те саме, що до нього робили Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко.

 

Єдине, що він робить гарно, — це репрезентує Україну в очах суспільства та світу. За це йому велика повага та подяка. Він таки став емоційним лідером нації та навіть світу. Проте будувати економіку — це відверто не його рівень. Бо усі його спроби скінчаться банальним «дай трильйон на Велике будівництво».

 

Це хроніка. Це неможливо виправити. Найкраще, що може зробити Зеленський, — це після перемоги піти разом із усіма «слугами», аби розчистити шлях для нової сили.

 

В мене немає відповіді, що то буде за сила. Я майже впевнений, що олігархи виставлять нового Зеленського або, ще гірше, самокатчика-реформатора. Він змагатиметься із злодієм Кличком. Якщо не буде більш нікого, це відверто шлях у нікуди. Майбутнього в такої України не буде.

Як привести до влади людей, що налаштовані на кропітку важку роботу та РЕАЛЬНІ зміни — квест для політологів, нехай працюють. Сподіваюся, в Україні знайдеться економічна сила, яка захоче цей проект фінансувати. Врешті решт, можна фінансувати і донатами. Українці довели, що це можливо. Задонатили на «Байрактар» — задонатимо і на нормального президента.