Щодо величезних зарплат суддів ВС та топ-менеджерів від держави.

 

Це правило працює не завжди і не для всіх. Але часто і для багатьох. Дякую одному поважному чоловікові за консультацію.

 

Уявіть, ви три роки отримуєте щомісячну зарплату $20,000. За цей час офіційно заробляєте $720,000 лише зарплатнею, але ж можуть бути премії/лікарняні/відпусткові тощо. Згодом приїздите до Відня, Мадриду та Лондону, та в усіх трьох містах купуєте апартаменти за мільйон доларів кожні. Щоразу демонструєте офіційну декларацію — ось, усе чесно заробив. Здебільшого цього досить для проходження комплаєнсу та контролю походження коштів.

 

Гадаю, саме тому Коболєв виписував собі та правлінню захмарні зарплати та премії. Здоровий глузд підказує, що голова НАК «Нафтогаз» може заробити в рази більше просто через нелегальні операції. Але йому треба потім усе це легалізувати. Нащо мати головний біль із офшорами, пепами, НАЗК та усім іншим? Можна просто збільшити зарплату та премію.

 

Гадаю, саме через це піднявся вой на болотах, коли з'явилася ініціатива обмежити зарплати державних менеджерів.

В нас не має складатися хибне враження, ніби усі чиновники — такі самі. Навпаки, більшість держслужбовців в Україні отримують саму зарплату. Вони теж шоковані кейсами Коболєва та Князєва. І що найгірше, вони вчаться. Якщо нагорі робиться таке, то треба і собі. Ось так, дивним чином, антикорупційні речі провокують корупцію.

 

Чи знають про це наші західні партнери? Чому так вперто просувають тезу про велику офіційну зарплату як запобіжник корупції?

Звісно, знають. Вони давно розуміють, що велика зарплата не запобігає корупції. $100 доларів ти, звісно, не будеш клянчити. Але коли колективу суддів приносять $3,000,000 — зарплата у $20,000 не є запобіжником. Запобіжником має бути жорсткий контроль.

 

Але...

 

По-перше, це власне їх пропозиція топ-чиновникам. Ми тобі забезпечимо високі офіційні доходи. Гроші самі по собі гарно, а ще легалізація, щоб ти потім міг жити у Європі. Можеш час від часу навіть отримувати корупційні кошти. Але ти маєш рухатися у нашому фарватері.

 

По-друге, побудований ними контроль не працює на запобігання великих хабарів. Він працює за класичною методою «підвішування». Чиновника ловлять на гарячому, відкривають справу, а потім висувають умови співпраці. Так само роблять українські «правоохоронці», до речі. Тож хабарі у цій системі — навіть добре.

 

Лише у дуже виключних випадках фігуранта такої справи прилюдно викривають та, можливо, навіть віддають під суд. Бо головна мета не в тому, аби не було корупції. Головна мета у тому, аби топ-чиновники працювали як треба.

 

Отже, класична система «пряник та батіг». Просто та ефективно.

 

Чи можливо побудувати щось інше? Можливо, але тільки якщо треба. На таку систему має бути запит. Нам часто вказують на гарний досвід Сингапуру, Ізраїлю, США чи Європи. Так, але маємо пам'ятати, що у цих країнах є запит з боку еліт. У Сингапурі та Ізраїлі є заможні клани, які вважають ці країни своїми, бо мають розділені джерела доходів. Гадаю, те саме у США та старій Європі. Є запит на міцну систему, яка гарантує стабільні джерела доходу.

 

А щодо корупції, якої там нібито немає... Численні «путін-ферштейнери» наявно демонструють, що корупція найвищого рівня існує і в США, і в Європі. Але на найнижчому, згодний, усе виглядає ок.

 

Висновок: топ-корупція в Україні навряд чи зникне. Антикорупційні органи та великі зарплати тут не до чого. Потрібний запит зсередини суспільства на більш прозорі правила гри. Пам'ятаю середину 2000-х, економічний бум часів Ющенка. Щойно українці почали масово заробляти, як з'явилася мода на чесне життя.