Щодо Плану єдності.
План є політичним агітаційним проектом. За канонами public relations, головна мета такого проекту під час війни — це мобілізація населення на подальшу боротьбу.
Чи досягнута ця мета? Впевнений, що не на всі 100%. Але це поки що не має значення.
Чому?
Кілька думок. Аби не створювати самий негатив, наведу і плюси, і мінуси.
---------------
МІНУС
1. Не вірю! -3
Сам по собі план з'явився для того, аби з ним виступити на честь 1000 днів війни. Ще місяць тому про нього ніхто не чув. Отже, скоріше за все, це не реальна декларація про наміри, а піар-проект. Якщо не всі, то велика частина виборців скаже за Станіславським — не вірю!
Надто часте появлення таких піар-проектів створює ефект «девальвації довіри». Поточна влада виготовляє стратегії, плани та конференції, наче свіжу перепічку. Майже щоразу, ці плани одноразові. Наче гумовий вироб, про них забувають одразу після того, як презентували. Це виробляє в спостерігачів стійке розуміння — цього разу буде так само.
Це критично, бо віра — головний інструмент єднання та мобілізації суспільства. Якщо ти кажешь найбільш правильні речі, але тобі ніхто не вірить, — це працює проти тебе. Це потужний мінус, який вбиває позитив від інших речей.
Отже, 0:3
---------------
ПЛЮС
1. Пункти самі по собі — грамотні. +1
Пункти є абстрактними, але такими вони і мають бути. Це класична вимога до створення політичних гасел — вони мають бути абстрактними, аби дозволити кожному прив'язати до них власні думки та почуття. Саме тому Ющенко створив «10 кроків назустріч людям», Тимошенко — «Український прорив», а Порошенко — «Армію! Мову! Віру!»
Володимир Зеленський взяв те, що актуальне просто зараз. Єдність, Фронт, Зброя, Гроші, Енергетика, Людський капітал і так далі. Лише один той факт, що ці речі більше на часі, автоматично працюють. Виборці можуть не вірити, але певний асоціативний процес у їхній голові ввімкнеться автоматично.
Отже, 1:3
---------------
МІНУС
2. Потужний негативний досвід. -1
Що конкретніше — то вразливіше. Це граблі, на які наступає будь-яка влада, яка вже давно при владі. Адже за кожним пунктом виборці мають чималий досвід, як воно відбувається цілком протилежно. Разом цей досвід складається у категорію «антирейтинг», який в поточної влади є велетенським.
Наприклад, зброя. А де ви були із виготовленням української зброї у перші два роки? Ситуацію врятували маленькі групи ентузіастів, які почали збирати донати та створювати дрони. У цей час влада розповідала, що всю зброю дасть Захід. Лише на третій рік почали ворушитися, але час втрачено, а разом із часом — тисячі людських життів.
Такі самі накопичені питання є по кожному з пунктів. З одного боку, під час війни їх придушують та не дають обговорювати, і це певним чином вірно. Але якби придушували та робили все можливе — так ні. Це бачать мільйони людей, і це створює велику підводну частину айсбергу. На поверхні — «Єдиний марафон», а під водою — реальні думки та почуття. Вгадайте, яка частина більша.
1:4
---------------
ПЛЮС
2. Виборів не буде так довго, як це лише можливо. +1
Я не знаю, як можна вірити чуткам, що влада хоче провести вибори. Не хоче, бо вона гарантована втратить усе. Зараз в нас є моновлада, де усе в руках певної групи людей, що згуртувалася навколо президента. Я впевнений, що вибори програє і Зеленський, і тим більше його політичний проект. Жодною «Вовиною тищею» чи Планом єдності це не виправити.
Тому логіка каже — виборів не буде так довго, як це тільки можна. Чому це плюс? Просто тому, що процес рухатиметься далі, нехай він йде врозріз із думками суспільства.
2:4
---------------
МІНУС
3. Моновлада. -1
Усі оголошені пункти вже мали бути реалізовані. Адже у Володимира Зеленського — моновлада. В його руках не лише парламент та місцеві ради, а і виконавча влада, і судова, і силовики, і навіть медіа. Отже, ніщо не заважало реалізувати найбільш абмітні плани.
Чому ж вони не реалізовані? Що заважало танцювати?
2:5
---------------
ПЛЮС
3. Єдиний марафон працює. +1
Слово «Єдиний» має два розуміння. Перше — це єдність. Друге — що не існує альтернативи.
Від початку війни, влада обмежила свободу слова в Україні, і це є вимушений крок під час війни. Якщо ви збережете свободу слова, а ваш супротивник ні, то ви програєте інформаційну боротьбу. Але звісно, що є дуже чітка межа між боротьбою з наративами супротивника та боротьбою з думками власного населення щодо цілком практичних речей. З мого досвіду, чинна влада вже неодноразово переходила цю межу. Отже, «Єдиний марафон» почався як інструмент єднання суспільства, а зараз існує як інструмент внутрішньої цензури.
До речі, не думайте, що «Єдиний марафон» — це лише про телебачення. Більшість населення отримує інформацію з Телеграму, але у Телеграмі головні канали теж чітко співпрацюють з владою. І онлайн-ЗМІ теж. Експерти та лідери думок — теж.
Головний закон медіа полягає у наступному: якщо джерела, яким ви довіряєте, багато разів кажуть ЇЇЇ — ви починаєте думати ЇЇЇ. Тому не переоцінюйте незалежність власного мислення. «Єдиний марафон» працює. Навіть якщо ви проігноруєте складові Плану Єдності, ви почнете їх мислити, бо План для вас наріжуть на цитати та згодують з «Єдиного марафону».
3:5
---------------
ВИСНОВОК
Створювачі Плану Єдності все зробили вірно. Нам здається, що проект не працює — але він працює.
Єдине, в чому вони помилилися (на моє переконання) — це у тому, що недооцінили втомлення суспільства та недовіру. Перший пункт, який я позначив я «мінус 3», вони позначають як «мінус 1», а то і просто ігнорують. Тож у внутрішній кухні проекту плюси переважають мінуси.
Хто правий? Чітко відповісти на це зможуть лише результати виборів. Але до того часу суспільство, навіть роз'єднане, буде рухатися далі шляхом війни. Скажу іншими словами — від суспільства у цьому процесі мало що залежить. Хоча, врешті решт, залежить геть усе.
