У п'ятницю 28 квітня мав бути обраний голова Ради НБУ — найвищого органу керівництва Національного Банку України. Але схоже, що вибори відкладуть на невизначений термін.

Досі вважалося, що безумовну гарантію успіху тримає у своїх руках новий голова правління — Андрій Пишний. Він є родичем та довіреною особою Андрія Єрмака, голови Офісу президента Володимира Зеленського. Єрмака вважають другою за впливом особою в сучасній Україні, тож це майже гарантувало, що головою Ради НБУ стане кандидат Пишного. Проте гарантія не спрацювала. На заваді наполеонівським планам встали МВФ та Світовий Банк.

Спочатку на технічній зустрічі у Варшаві, а потім під час розпіареного турне Штатами, голові НБУ дали зрозуміли: «ощадизація» набула надто загрозливих обсягів. Таким словом називають масштабний процес «зачистки» Нацбанку від старих топ-менеджерів та призначення на їхні посади менеджерів з «Ощадбанку», яким керував Пишний з по 2014 по 2020 роки.

Позиція МВФ означала, зокрема, що голова правління НБУ має забути про свій план. Пишний планував, що новим головою Ради НБУ стане його колишній «ощадівський» заступник Анатолій Барсуков.

Також Пишному дали зрозуміти, що США не влаштує також технічна персона на посаді голови Ради НБУ. Донедавна, технічним кандидатом №1 вважався Василь Фурман, який є досвідченим професіоналом у сфері страхування, але на посаді члена Ради НБУ запам'ятався скоріше вмінням ретранслювати позицію правління як свою власну.

Фурман справжній чемпіон з кар'єрного марафону.За часів Валерії Гонтаревої він ходив телевізійними ефірами та відпрацьовував тези, надіслані йому першою заступницею голови НБУ Катериною Рожковою. Зараз пан Василь активно підтримує чинного шефа Андрія Пишного. Тож призначення його на посаду означало би, що Рада НБУ так само перетвориться на патронатну службу голови правління Нацбанку, як і в разі призначення Барсукова.

Інколи в якості технічного кандидата називали діючу членкиню Ради НБУ пані Олену Щербакову. Досвідчений професіонал та гарна жінка, вона також вважається людиною, наближеною до чинного голови правління НБУ. Пишний нещодавно пролобіював її призначення до Ради Нацбанку, і навіть запросив її до Варшави на технічну зустріч з місією МВФ. Проте, під час оглядин щось пішло не так. Місія від початку розглядала Щербакову як таку саме наближену до Пишного особу, як власне і Барсукова. Triple strike.

Після цих зустрічей, за свідченнями моїх джерел, темпи «ощадизації» трохи вщухли, хоча явище і не припинилося. Зараз Пишний розставляє своїх людей не лише на керівні посади в НБУ, а і прагне взяти під контроль чотири державні банки: «ПриватБанк», «Укрексімбанк», «Ощадбанк» та «Укргазбанк». В разі створення, це буде надпотужний картель на банківському ринку України, ще і з потужним «вбудованим» адміністративним ресурсом. Виходить, що МВФ та Світовий Банк виступають проти найпотужнішого зловживання владою в сучасній фінансовій історії України.

Ось чому 28 квітня Пишний, звісно, мав би шанс поставити свою людину на Раду НБУ — але ціною зіпсованих стосунків з МВФ та Світовим Банком. Таку ціну він навряд чи готовий сплатити. Тож, ймовірніше за все, голова правління НБУ вирішив відкласти питання на більш зручний час.  Одного разу він вже зробив так десь два місяці тому, тож цілком можливо, що повторення комбінації є цілком можливим. Більш того, відкладення може перетворитися на хронічне. Чому цей варіант більше ніж влаштовую чинного голову НБУ, я розповім згодом.

Виникає логічне питання, чому посада голови Ради НБУ є настільки важливою для Пишного? Адже останні роки вплив Ради НБУ стрімко наближався до нуля. Жартома її називали «патронатна служба голови правління», що означає вкрай принизливу для «найвищого керівного органу» роль. Замість визначення політики НБУ, Рада візувала рішення, принесені з кабінету голови правління.

Одна з причин такої завзятості Пишного в тому, що він дуже фаховий адміністратор, проте сповідує на 200 відсотків авторитарний стиль управління. Тому для нього дуже важливо поставити на Раду свою людину, аби виключити будь-які спроби вплинути на свої рішення. Байдуже, що саме вплив є глибинним призначенням Ради НБУ.

Проте справа не лише в цьому. Аби зрозуміти, які загрози може принести незалежний голова Ради НБУ, треба трохи заглибитися в історію НБУ та «Ощадбанку», який свого часу очолював Пишний.

Перша лінія. Боротьба за Раду НБУ

У останні роки Рада НБУ не має жодного впливу на діяльність найбільш потужної та фахової державної інституції України. Проте так було не завжди. За часів президентів Леоніда Кучми Віктора Ющенка, Рада НБУ дійсно була керівним органом. Всередині владних еліт точилася вперта боротьба, аби потрапити до складу (а ще краще очолюти) цього органу управління.

Бізнес-середовище у 2000-х було неймовірно жвавим. В Україні працювали понад 200 банків, які здебільшого мали відношення до цілком конкретних бізнес-груп. Конкуренція між ними була величезною, тож можете уявити собі, як важливо було вчасно зайти до потрібного кабінету. 
Член Ради НБУ міг заходити до кабінету голови правління НБУ та членів правління, аби вирішувати цілком конкретні бізнес-питань. Йому не могли відмовити, бо Рада НБУ затверджувала кошторис Нацбанку, узгоджувала заступників голови, затверджувала регулярні звіти та здійснювала ще багато вкрай неприємних функцій. Вона була справжньою наглядовою радою. Це вже не кажучи про публічний вплив Голови Ради НБУ та традиційний доступ до кабінету президента країни.

Впливові гравці розглядали посаду голови Ради НБУ як цілком конкретний політичний вплив. Ця людина визначала політику усієї країни на одному рівні зі, скажімо, прем'єр-міністром чи головою Верховного Суду України. Наприклад, за часів Ющенка Раду НБУ три роки поспіль очолював Петро Порошенко. У ті часи майбутній президент України активно розбудовував власну бізнес-групу «Укрпромінвест», тож активно використовував для цього владу у Раді НБУ.

Проте бізнес-впливом усе не обмежувалося. Вважалося за належне, що голова Ради НБУ має складати певну внутрішню опозицію не лише голові правління НБУ, а і прем'єр-міністру та навіть депутатам Верховної Ради. Голови Ради НБУ Анатолій Гальчинський та Валерій Геєць були справжніми вченими високого рівня фаховості. Вони підтримували високий рівень дискусії у політичному істеблішменті України та були частиною системи противаг всередині української влади.

Авторитет Ради НБУ почали свідомо ламати за президента Віктора Януковича, який виграв вибори у 2010 році. За нього була побудована жорстка вертикальна система управління за участі одної домінуючої політичної сили — Партії регіонів. На відміну від часів Кучми та Ющенка, почала цінуватися відданість вертикалі та монополізм у владі. Влада перестала соромитися того, що займається збагаченням за рахунок адміністративного ресурсу.

Попит на незалежного голову Ради НБУ зник миттєво та природньо. Новий голова НБУ Сергій Арбузов прагнув використовувати Нацбанк як інструмент для проведення різного роду фінансових схем. Голова правління власноруч керував Нацбанком, Рада НБУ мовчазно голосувала «за».

Після перемоги Євромайдану президент Петро Порошенко сповідував такий самий монополізм у владі, який мав Янукович. До нього він додав власну схильність до ручного керування. Саме за Порошенка відбувся сумнозвісний «банкопад», коли Україна втратила половину банківської системи із активами на десятки мільярдів доларів. Процес «чисток» очолила призначена Порошенком голова правління НБУ Валерія Гонтарєва.

Мабуть, Порошенко та Гонтарєва теж вважали Раду НБУ недоречним органом. До Ради не пустили людей, які могли мати власну точку зору. Кандидатів обирали кулуарно, без публічного обговорення, так само кулуарно їх затвердили неочікуваним голосуванням Верховної Ради. Наприклад, до неї призначили політичного авантюриста Тимофія Милованова. Але головне, що за Порошенка-президента Рада НБУ жодним чином не нагадувала ту Раду НБУ, яку він очолював наприкінці 2000-х. Її дедалі більше перетворили на символічний орган, який жодним чином не впливав на рішення правління.

За часів президента Володимира Зеленського, Раді НБУ не судилося відновити вплив. Від статусу «найвищого керівного органу НБУ» залишилося хіба що можливість візувати звіти НБУ та коригувати кошторис із видатками на утримання персоналу. Це теж чималий інструмент впливу, проте навіть досвідченому Богдану Данилишину не вдалося відновити колишній вплив Ради на процеси у НБУ та державі. Вже ніхто навіть не згадує, що Нацбанк має бути відповідальним за зростання економіки.

Схоже, що виявилося дуже зручним мати непрацюючий «найвищий керівний орган НБУ». Лише уявіть, яка влада зосереджена в правління Нацбанку, яке може на власний розсуд емітувати мільярди, бачити усі фінансові потоки в Україні та створювати умови для збагачення. Діяльність НБУ постійно супроводжують скандали, що стосуються поширених «схем». Лише за часів Зеленського НБУ був помічений у формуванні «пираміди держборгу», «друкуванні» сотень мільярдів на «Велике будівництво», а останнім часом у схемі із депозитними сертифікатами.

Беручи до уваги схильність Пишного до непрозорих рішень, можете зрозуміти, що опозиція з боку Ради НБУ йому геть не потрібна. Він працює у банківській системі від 2000 року, тож пам'ятає часи, коли Рада НБУ була потужним та впливовим керівним органом, здатним створити проблеми навіть найвпливовішому голові правління. Пишному вкрай важливо, аби Рада НБУ зникла як загроза та демонструвала виключно підтримку.

Лінія друга. Дивні події родом з «Ощадбанку»

Цікавою є трохи історія «Ощадбанку» та власне Пишного.

З 2014 року Пишний очолював «Ощадбанк» та, схоже, дуже активно блокував роботу його наглядової ради. У ЗМІ це виглядало як збіг обставин: Верховна Рада роками не могла призначити своїх представників до наглядової ради «Ощаду», тож наглядова рада не могла впливати на діяльність правління.

Ось цитата з офіційного звіту «Ощаду»: «Специфіка діяльності Банку протягом звітного періоду також полягала у відсутності кворуму Наглядової ради (фактична кількість членів ради з 28 січня 2017 року до 12 грудня 2018 року становила 8 осіб, після 12 грудня 2018 року – 7 осіб, в той час як для прийняття рішень необхідно не менше 10 осіб), оскільки Верховною Радою не було призначено 5 членів, вакантними з 12 грудня 2018 року залишаються позиції ще 3 членів».

Можна подумати, що Пишний став жертвою обставин. Але я пропоную подивитися з іншого боку: чи був такий стан речей вигідний йому? На 200% так. Адже непрацююча наглядова рада розв'язує руки правлінню та знімає ризики втручання у його діяльність.

Ось ще один епізод: «Рішенням від 31 жовтня 2015 року Наглядова рада делегувала Правлінню ряд своїх повноважень, зокрема, щодо визначення та затвердження політик управління ризиками, забезпечення функціонування системи внутрішнього контролю, затвердження бюджету та бізнес-плану, а також визначення організаційної структури. Правління Банку на постійній основі, один раз на півроку, надає інформацію про прийняті рішення та детальний звіт про виконання делегованих повноважень».

Якщо перефразувати, то наглядова рада «Ощадбанку» відмовилася від повноважень, які вона зобов'язана справляти згідно законодавства України.

Можна зауважити, що Пишному потрібна була така свобода діяльності, аби трансформувати застарілий «Ощад» у модернізований ефективний банк нового покоління. Дійсно, неможливо заперечувати, що за період з 2015 по 2017 роки він здійснив вкрай масштабну програму модернізації. Вона включала різке скорочення кількості відділень, побудова власного процесингу та банківської CRM, оновлення процедур, активну роботу в судах та ще десятки зрушень. То дійсно була складна фахова робота.

Але я знову пропоную подивитися під іншим кутом. Потужна трансформація не заважала Пишному ставати фігурантом скандалів. Я вже писав про один із них, пов'язаний із пролонгуванням кредитів для ймовірного родича російського екс-президента Медведєва. Мова йде про кредити на побудову «Гулівера», торговельно-офісного центру в центрі Києва. За підсумками тих подій веде розслідування Національне антикорупційне бюро України (НАБУ). 

Гадаю вартим уваги НАБУ ще один епізод. У 2019 році вже нова наглядова рада «Ощадбанку» без проведення конкурсу подовжила повноваження Пишного на п'ять років. Але проти цього рішення виступив Національний банк України (НБУ), і мав для цього усі повноваження. Пишний використав таку саму класичну технологію утримання у владі, яку використовують різного роду диктатори. Цікава деталь: у 2020 році конкурс все ж таки провели, але Пишний у ньому участі вже не брав.

До речі, ця ж наглядова рада «Ощадбанку» зробила вигляд, ніби не помітила скандальну реструктуризацію кредитів за «Гулівером». Тож лояльна наглядова рада небагато краща, ніж непрацююча.

Пригадується нещодавній скандал із премією екс-голови правління державної НАК «Нафтогаз» Андрія Коболєва. Як відомо, наглядова рада НАКу виписала премію правлінню за перемогу «Нафтогазу» над «Газпромом» у Стокгольмському арбітражі. Сума премій перевищила $40 мільйонів, велику частину отримав власне Коболєв. НАБУ оприлюднило переписку, з якої виплило, що наглядова рада «Нафтогазу» знала, що сума є зависокою, а підстави для премії є сумнівними та неетичними. Проте, вона таки виписала премію та не стала здіймати скандал навколо ситуації. Фактично, наглядова рада не виконала власну функцію. Чому? Бо відставні британські пенсіонери у наглядовій раді (так звані незалежні члени) – просто утриманці на балансі НАКу. Їхні зарплати та премії цілком залежили від Коболєва. До речі, згодом та сама наглядова рада подовжила контракт із Коболєвим без конкурсу. Нагадує кейс Пишного?

Стає зрозумілим, навіщо чинний голова НБУ так переймається контролем над Радою НБУ. Йому потрібна лояльна Рада НБУ, що погоджує всі потрібні кроки.

Може, чеснішим було б попросити депутатів парламенту ліквідувати Раду НБУ? Впевнений, що така можливість існує.

Зараз Пишний створює конгломерат з НБУ та чотирьох державних банків: «Привата», «Ощада», «Укрексіма» та «Укргаза». Разом ці установи створять домінуючу силу на банківському ринку України та відкриють можливості для величезних маніпуляцій.

З огляду на такий можливий сценарій, «ощадизація» вже не виглядає простою примхою досвідченого керівника Андрія Пишного. Призначення керівників виключно за принципом персональної лояльності, а не за ознакою професійності та незалежності, є класичним випадком зловживання адмінресурсом. Від нього до корупції — лише один маленький крок.

Враховуючи, що керівник Офісу президента Зеленського є головним лобістом діяльності Пишного, маємо висновок. Зауваження МВФ та Світового Банку є неочікуваним прикладом боротьби за інтереси українського суспільства. Нехай так воно і буде.

Цікаво, як це вплине на готовність міжнародних партнерів і надалі надавати фінансування?