Ще досі не припиняються інтернет-баталії щодо мовного закону.

Прихильники закону згадують про такі ж крики, які були щодо дубляжу фільмів чи щодо обов'язковості інструкції ліків українською з кримською бабушкою в аптеці, про відновлення певної справедливості і т.д.

Противники без обгрунтувань цитують статті Конституції, пишуть про права нацменшин, кричать про фашизм, геноцид, «бізнез повинен тільки платити податки» чи «зараз будуть доноси» і т.д.

На жаль, через яскраві емоційні гасла сторін та відсутність серйозної дискусії, на задній план відкидається досить важлива функція закону — — забезпечити права національних меншин.

Так, я не помилився, права національних меншин. Так, українці це національна більшість в Україні, але зараз іде мова не про українців.

Так, росіяни є національною меншиною, але тільки однією з усіх національних меншин. Не єдиною. Згідно останнього перепису 2001 року (тобто з врахуванням Криму та всього Донбасу і вже дані не актуальні за стільки часу) росіяни становили 17.3%, а решта національних меншин 4.9%. Тому тут розмова також іде і про інші національні меншини.

А якими мовами володіють національні меншини в певній країні? Скоріш за все мають певний рівень знань державної мови країни та певний рівень знань мови власної національнальності.

Чому державної? Бо навчаються в навчальних закладах (школах, технікумах, університетах), дивляться національні телеканали, звертаються до органів державної влади, беруть участь у виборах та обираються, спілкуються з громадянами інших національностей тощо.

Тобто, державна мова є мовою міжнаціонального спілкування, володіння якою дозволяє отримати громадянином певний рівень прав. Так, наприклад, незнаючи мови ви не можете обіймати певні посади, бо як ви будете працювати з документами??? Хіба що фактично хтось інший буде виконувати за вас обов'язки...

І тут ми стикаємося з тезами противників закону — — — вони не визнають державну, тобто українську, мовою міжнаціонального спілкування. Вони досі вважають, що саме російська мова виконує цю функцію, як це було в СРСР. Вони не хочуть звернути увагу на те, що, якщо людина не знає російської, то й так ця людина з ними не заговорила би російською. Цей закон для росіян в Україні них нічого не змінює.

Але противники не хочуть зрозуміти, що не всі живуть в російськомовному середовищі, що в школах усі вивчають українську мову і відповідно молодь може знати непогано українську, але не знати взагалі чи дуже погано володіти російською. Що окремі мігранти, отримавши громадянство нашої країни (шлюб тощо) вивчили тільки українську як свій моральний обов'язок, а вчити російську не зобов'язані.

Окремі противники закону не можуть досі прийняти, що українська мова це не мова села і якихось маргіналів, а звичайна мова, якою можна спокійно послуговуватися в повсякденному житті, не залежно чи ти живеш в місті, чи в селі. Українська мова така сама мова живого спілкування як і англійська, польська чи навіть та ж російська.

Все це тому, що окремі противники закону відчувають, що перетворюються в меншість в країні, але при цьому вони вважають себе більшістю. Саме тому оце постійне вимагання російської як другої державної і не бажання визнавати фактично, що росіяни в Україні це національна меншина.

Так, вони не визнають це. Вони можуть розказувати про права росіян як національної меншини, але самі вони такого статусу не визнають.

Наприклад, вони не можуть погодитись із тим, що забезпечення прав на освіту національної меншини не передбачає 100% навчання мовою нацменшини. Вони ж прямо говорять, що як це не все російською в «російській» школі в Україні як у РФ для росіян? Чи говорять, що треба обов'язково повернути вивчення російської мови у всі школи без винятків.

Саме для збереження своєї інформаційної бульбашки вони ділять українців (в значенні національної більшості) на 2 підгрупи: україномовні та російськомовні. І після цього заявляють про необхідність другої державної чи дискримінації прав усіх російськомовних (в тому числі підміняючи російськомовних на російську національну меншину).

Шановні, немає таких національностей як «російськомовний українець» та «україномовний українець». Тільки є національність «українець» і представники якої в цій країні становлять більшість, а не меншість.
Тому яке порушення прав національної меншини в даному випадку, якщо українці це більшість?

Шановні, я нагадаю, держава забезпечує права національних меншин. Якщо представник національної меншини бажає знати і володіти іншими мовами (не державною і не мовою своєї національності в межах державної освітньої програми), то робить це за власний кошт. Держава цього робити не зобов'язана.

Те саме стосується більшості (власне українців) — — — бажаєш володіти іншою мовою — — — за свій кошт будь ласка, ніхто вас не обмежує. Держава може забезпечити мінімальний рівень, але не більше і не обов'язково. Наприклад, англійська мова, — — — держава її забезпечує для подальшої підготовки фахівців певного рівня (так як англійська мова міжнародного спілкування), а не для забезпечення прав нацменшини. Не перевертайте реальність догори дригом задля спекуляцій.

Держава брала на себе зобов'язання забезпечити певний рівень прав національних меншин. Рівень прав, а не забаганки. Рівень прав меншин, а не груп володіння мовами.

Іншою проблемою і вже для як прихильників, так і противників, є саме розуміння української мови. Що таке мова взагалі? Ви ж розумієте, те що ми вивчаємо в школі це певна стандартизована версія мови.

Для чого вона потрібна? Як мінімум для чіткого документообігу та для взаємного розуміння на всій території країни. Так, розмовна мова, може сильно відрізнятися від літературної — — зверніть увагу на сленг, суржик чи діалекти.

Зі сленгом все зрозуміло, у айтішніків та медиків свої «віруси» та «сканування».

А от з діалектами та суржиком у нас все складно. Чомусь усі вважають, що розмовна мова, яка відрізняється від літературної, то це скоріш за все суржик — — або російський, або польський, або угорський чи румунський.

Шановні, мови не живуть у вакуумі та взаємодіють з ареалами інших мов, тому це нормально, що відповідні діалекти містять слова сусідніх мов або дуже подібні слова. Це нормально. Запитайте філологів.

Так само нормально, що десь існують свої регіональні слова, як «тремпель» у Харкові, що означає «вішак». Літературна мова якраз необхідна для порозуміння між всіма громадянами на всій території країни. Але не знищення місцевого колориту.

Щодо тези про доноси. Шановні, а звернення в правоохоронні органи про правопорушення це донос? Та з такими перекручуваннями будь-яке звернення (заява) є доносом. Як ви смієте «доносити» на корупціонерів?! — — Ну це ж абсурд. Якщо є порушення, то очевидно повинен бути орган, який відповідальний за прийом заяв про порушення.

«А звільнення через мову?» — Серйозно? Через мову? Тобто людина 30 років живе в країні, де в школах вивчають державну, лунає музика українською, на телебаченні спілкуються тощо і людина за 30 років не може вивчити цю мову на елементарному рівні? Ви впевнені що через мову? А в сучасному світі ще й комп'ютером треба володіти.

Ох ці спекуляції. Шановні, закон просто унормовує застосування державної мови, він не відновлює ніякої справедливості і не є якоюсь компенсацією. Українська мова й так була державною, а закон регулює її застосування. Ще раз. Регулює, унормовує. Так само як це не є українізацією. Закон не зобов'язує забути російську та вивчити українську.

Сприймайте цей закон тим, чим він є — — — звичайним технічним аспектом правового регулювання, який необхідний для забезпечення прав громадян країни, особливо нацменшин. Нічого надзвичайного. Навпаки, сумно, що такі прості питання не були вирішені на початку нашої незалежності.